Читаем Ім'я Рози полностью

«Але понад двісті років тому у Римі патаринські ідеї Арнальда з Бреші підбили юрбу селюків підпалити будинки вельмож і кардиналів».

«Арнальдо намагався залучити до свого реформаторського руху міські управи. Вони не пішли за ним, і він знайшов підтримку серед натовпу убогих і знедолених. Не його провина, що на його заклики очистити місто від скверни вони відповіли з надто великим запалом і люттю».

«Місто завжди повне скверни».

«Місто нині є домівкою народу Божого, чиїми пастирями є ви і ми. Це місце нечестя, де багатий прелат проповідує чеснотливість бідному і голодному поспільству. Це й породило заворушення патаринів. Явище це невеселе, але цілком зрозуміле. А катари - це щось зовсім інше. Це східна єресь, яка виходить за межі церковного вчення. Не знаю, чи вони справді коять або коїли колись ті лиходійства, які ставлять їм на карб. Знаю, що вони відкидають шлюб і не визнають пекла. Хтозна, чи ті, безперечно, мерзенні погляди, яких вони дотримувались, не спонукали приписати їм чимало й діянь, яких вони насправді не чинили».

«Ви хочете сказати, буцім катари не змішалися з патаринами і що одні й другі не є всього лиш двома з-посеред незчисленних ликів того самого диявольського з'явища?»

«Я хочу сказати, що незалежно від вчення, яке вони проповідують, чимало з цих єресей мають успіх серед посполитих, бо твердять, що можна жити по-іншому. Я хочу сказати, що дуже часто посполиті мало що тямлять у доктрині. Я хочу сказати, що нерідко юрби посполитих плутали проповідування катарів з проповідуванням патаринів, а останнє - з проповідями спіритуалів. Життя посполитих, Аббоне, не просвітлене знанням і вигостреним відчуттям відмінностей, яке робить нас мудрими. Воно одержиме недугами, злиднями, недорікуватістю і темнотою. Не один з них пристає до гурту єретиків лишень для того, щоб викричати свій розпач, і цей спосіб нічим не гірший від інших. Підпалити будинок кардинала можна і з прагнення зробити життя кліру доброчеснішим, і з переконання, що пекло, яке той клір проповідує, не існує. Але насправді причиною є те земне пекло, в якому живуть овечки, що їх ми пасемо. І ви дуже добре знаєте, що як вони не розрізняли болгарську церкву і послідовників пресвітера Ліпранда, так і імперська влада та її симпатики не бачили різниці між спіритуалами та єретиками. Нерідко угруповання ґібелінів, щоб побороти супротивника, підтримували катарські настрої серед народу. На мою думку, вони чинили зле. Але річ у тім, що ті самі угруповання, щоб позбутися цих неспокійних і небезпечних, надто «посполитих» супротивників, часто-густо приписували одним єресі інших і спроваджували всіх на вогнище. Присягаюсь вам, Аббоне, я бачив, на власні очі бачив, як людей чеснотливого життя, які щиро сповідували засади убожества і чистоти, але були ворогами єпископів, ці самі єпископи віддавали в руки світського правосуддя, байдуже, було воно на службі імперії чи вільних міст, за звинуваченням у блудстві, содомії, мерзенних обрядах - в яких, можливо, були провинні інші, але не вони. Посполиті - се худоба на забій, їх використовують, коли треба побороти ворожу силу, і ними жертвують, коли вони стають не потрібні».

«То як же, - сказав настоятель з очевидною єхидністю, - фра Дольчино з його шаленцями і Ґерардо Сеґалеллі з мерзосвітніми душогубцями були огидними катарами чи чеснотливими братчиками, богомилами-содомітами чи патаринами-реформаторами? Скажіть мені, Вільяме - ви ж стільки знаєте про єретиків, що й самі на єретика схожі, - де ж правда?»

«Іноді її нема ніде», - сумно промовив Вільям.

«Бачите, ви теж не в змозі відрізнити одного єретика від другого? Я принаймні дотримуюсь якогось правила. Воно каже мені, що єретиками є ті, хто ставить під загрозу устрій, на якому тримається життя Божого народу. Я стаю в обороні імперії, бо вона є запорукою цього устрою. Я борюся з Папою, бо він передає духовну владу єпископам міст, а вони вступають у спілку з купцями та цехами, і їм буде не під силу підтримувати цей устрій. Ми його підтримували століттями. І щодо єретиків я теж дотримуюсь певного правила, вираженого у відповіді, яку дав Арнальд Альмаріх, настоятель Сіто, коли у нього спитали, що робити з городянами міста Безьє, зараженого єрессю: убийте їх усіх, Бог своїх упізнає».

Вільям опустив очі і деякий час мовчав. Відтак мовив: «Місто Безьє було взято, наші люди не зважали ні на гідність, ні на стать, ні на вік, і від меча загинуло майже двадцять тисяч осіб. Після цієї різанини місто розграбували і спалили».

«Священна війна - се однаково війна».