Читаем Ім'я Рози полностью

Запала довга мовчанка, тоді настоятель заговорив знов, уривчасто і непевно, немов людина, яку прикро здивували неочікувані одкровення. «Це неможливо... Ви... Звідкіля ви знаєте про finis Africae? Ви порушили мою заборону і побували в бібліотеці?»

Вільямові годилося б сказати правду, і тоді настоятель украй розгнівався б. Але й брехати він, певно, не хотів. Тому вирішив відповісти на запитання іншим запитанням: «Хіба ваша великодушність не казала мені за нашої першої зустрічі, що такий чоловік, як я, що так добре описав Гнідого, ніколи його не бачивши, без труднощів зможе розмірковувати про місця, до яких він не має доступу?»

«Он як, - сказав Аббон. - Але чому ви думаєте те, що думаєте?»

«Довго розповідати, як я до цього дійшов. Але було вчинено цілу низку злочинів, щоб запобігти тому, аби деякі люди дізналися про щось, про що вони не мали знати. Тепер всі ті, хто знав щось про таємниці бібліотеки, за правом або самочинно, загинули. Зосталась лише одна така особа, і це ви».

«Ви натякаєте... натякаєте...» - настоятель говорив таким голосом, наче жили надимались йому на шиї.

«Зрозумійте мене правильно, - мовив Вільям, який, очевидно, таки натякав, - я маю на увазі, що хтось щось знає і хоче, щоб більше ніхто цього не знав. Ви - останній, хто ще щось знає, тому можете бути наступною жертвою. Хіба що скажете мені все, що знаєте про ту заборонену книгу а насамперед - хто ще в монастирі може знати про бібліотеку стільки, що й ви, а може, й більше».

«Тут холодно, - сказав абат. - Вийдім звідси».

Я хутко відійшов від дверей і став чекати їх на верхній приступці сходів, які вели донизу. Побачивши мене, абат усміхнувся.

«Скільки бентежного, мабуть, начувся сей молодий монах за ці дні! Ну ж бо, хлопче, не дай себе збаламутити. Мені здається, що тут науявляли собі куди більше інтриг, ніж їх є насправді...»

Він підніс руку і підставив її під денне світло, яке осяяло чудовий перстень на його підмізинному пальці. Перстень зблиснув усіма пишнотами своїх самоцвітів.

«Ти знаєш, що це, правда? - сказав він мені. - Символ моєї влади, а рівно ж важкої моєї ноші. Це не прикраса, а чудовна антологія божественного слова, охоронцем якого я є. - Він торкнувся пальцями персня, точніше, сонму розмаїтих самоцвітів, які складали це подиву гідне творіння природи і людського мистецтва. - Оце аметист, - мовив він, - камінь покори, який є спомином про простодушність і лагідність святого Матея; а це халцедон, знамення милосердя, символ побожності Йосифа і святого Якова старшого; а ось яспис, він приносить віру і пов'язаний зі святим Петром; і сардонікс, знак мучеництва, який нагадує нам про святого Варфоломія; а це сапфір, символ надії і споглядання, камінь святого Андрея і святого Павла; і берил, емблема тверезої вченості, мудрості і терплячості, чеснот, властивих святому Томі... Яка прегарна мова клейнотів, - вів далі він, поринувши у своє містичне видіння, - адже майстри, вірні традиції, запозичили її з Аронового нагрудника та опису небесного Єрусалима в книзі апостола. Зрештою, мури Сіону були висаджені тими самими самоцвітами, які прикрашали нагрудник Мойсеевого брата, крім карбункула, агату та оніксу, які, згадані у книзі Виходу, в Одкровенні були заступлені халцедоном, сардоніксом, хризопразом і якинтом».

Вільям відкрив було рот, та настоятель, піднісши руку, дав йому знак мовчати і провадив далі: «Пригадую одну вервечку літаній, де на честь Богородиці віршем описано всілякі коштовні камені. Там говориться про її заручинову каблучку як про символічну поему, що пишніє вищими істинами, вираженими у мові самоцвітів, які її прикрашають. Яспис уособлює віру, халцедон - милосердя, смарагд - чистоту, сардонікс - супокій дівичного життя, рубін - серце, що стікає кров'ю на Голгофі; багатоманітне мерехтіння хризоліту нагадує дивовижну розмаїтість чудес Пречистої, якинт означає милосердя, а суміш рожевого і блакитного, властива аметистові, символізує любов до Бога... Але в оправу вставлено й інші, не менш проречисті субстанції, як-от кришталь, який нагадує нам про чистоту душі і тіла, лігурій, схожий на бурштин, символ поміркованості, і магнітний камінь, який притягає залізо, так само як Пречиста притягає струни сердець покаяльників, торкаючись їх смичком своєї добрості. Усі ці камені, як бачите, нехай мізерною і скромною мірою, прикрашають і сей мій клейнот».