Читаем Година Бика полностью

Чорна галерея розширилась. Над головами учасників походу нависли страшні маски, грубо й пістряво розмальовані. Величезні роззявлені роти, викривлені уїдливими усмішками, скалили не по-людськи гострі зуби, презирливо-знущально мружились дивовижно живі очі. Нижче за ці відворотні пики проходив ряд інших масок природних людських розмірів, на них стояла печать безнадійної меланхолії. Духовний занепад прозирав з них так реально, що викликав у Родіс нездоланно важке почуття. Маски завжди були індикаторами психологічних труднощів життя, яка викликала необхідність приховування істинного обличчя людини і суспільства. Алегорія масок тут здавалася дуже простою, але за грандіозністю задуму і рівнем виконання вони не поступалися фрескам чорної галереї. Родіс сказала про це архітекторові. Пожвавившись, він попрохав її зачекати. Удвох з Таелем вони принесли високу лаву, зняли з гачків потворні зображення, порожнисті, зліплені з легкого матеріалу. Маски прикривали видовжений на всю галерею фриз чудових скульптур молодих вродливих людей з мужніми і благородними обличчями, в їхніх оголених тілах не було ні сором’язливості, ні тваринної сексуальності постатей з чорної галереї.

— Навіщо їх закрили цими пиками? І коли? — запитала Родіс.

— В епоху встановлення всепланетної влади, — відказав Гахден, — щоб знищити ще одну духовну опору людини. Ті, хто здавна приходив сюди, споглядали й замислювались — ставали душевно схожими на людей минулого, переймали їхню силу, мудрість, ясність. Здобували мужність, мрію і волю — якості, нестерпні для володарів. Ось чому фризи завісили масками Століття Голоду і Вбивств… Поставимо їх на місце, Таель!

— Не треба. Нехай ті, хто прийде сюди до нас, побачать дуті привиди і справжнє життя Ян-Ях.

Архітектор привів їх до квадратної зали — по її кутках у цинічному сміхові надривались маски. Три широкі уступи піднімалися до стіни навпроти входу. На кожному уступі стояло по два ряди кам’яних лав. У стіні була ніша, а в ній довгий стіл.

— Святилище Трьох Кроків, — сказав архітектор, — тут я пропоную влаштувати місце зустрічей.

— Місце непогане, — схвалив Таель і подивився на Родіс.

— Це вирішувати маєте ви, бо знаєте життя Ян-Ях. Мене ж цікавить тільки святилище. Чому Трьох Кроків?

— Вам це здається важливим? — запитав архітектор.

— Так. Я здогадуюсь, але потрібне підтвердження. Мені це конче необхідно для глибшого розуміння духовного життя Ян-Ях.

— Гаразд. Я дізнаюсь, — пообіцяв Гахден, — а зараз я піду. Треба підготувати приміщення й провідників.

Архітектор зник у пітьмі, не запалюючи ліхтаря. Фай Родіс вирішила наслідувати його, не застосовуючи інфралокатор. Вона сказала про це Таелю, але інженер заперечив:

— Яке це має значення: із світлом чи без світла, якщо ви можете примусити людей не помічати вас?

— І привести за собою тих, хто переховуватиметься в бічних переходах поза моєю увагою?

— Я, мабуть, ніколи не навчуся мислити, як земляни. Спочатку — про інших, потім — про себе. Від людей — до себе — таким є хід майже будь-якої вашої думки. І ви усміхаєтесь усім зустрічним, а ми, навпаки, зарозумілим виглядом приховуємо боязнь насмішки чи образи. Наша грубість весь час виказує низький психічний рівень життя під страхом. Між вами й нами полярна різниця, — гірко промовив Таель.

— Не настільки серйозна, — усміхнулась Родіс, — ходімо зі мною рахувати кроки й повороти. Чи ви теж мусите йти?

— Ні. Я хочу провести сигналізацію до ваших кімнат.

Вони йшли якийсь час мовчки. Родіс допомагала інженерові закріплювати тоненький дріт.

— З вами хочуть зустрітися Сірі Ангели, — сказав Таель.

— Ангели? Та ще й сірі?

— Дуже древня таємна община. Ми думали, що вона припинила свою діяльність ще за часів Віку Розквіту. Виявляється, вони існували, але пасивно. Тепер, як вони запевняють, ваш детектор біострумів повертає їх до життя. Побачення з вами необхідне.

— Святилище Трьох Кроків і Сірі Ангели, — замислено проказала Родіс, — дивовижно! Невже все це було й тут?

— Що саме?

— Розповім потім, коли Гахден добуде відомості про Три Кроки і я побачуся з Сірими Ангелами.