Читаем Година Бика полностью

— А тепер я змушений залишити вас, — сказав Таель. Узяв руку Родіс, наміряючись піднести її до губів. Після «подарунку смерті» вона дозволяла інженерові цю ніжність і сама іноді цілувала його в лоб. Але сьогодні вона злегка відвела руку й промовила:

— Я піду з вами.

— Як? Навіщо? А «лілові»?

Фай Родіс усміхнулась. Вона опустилася до статуї змії і вийшла на відкриту галерею під малозоряне нічне небо.

«Лілові», що тупцяли біля входу у п’ятий храм, зверхньо привітали знайомого їм Таеля і не помітили Родіс.

Біля головних воріт зібралося декілька «лілових» з командиром на чолі. Дотримуючись формальності, він попросив картку Таеля, не помітивши земної жінки, що йшла поряд з ним.

Нарешті Родіс і Таель вийшли на майдан до пам’ятника Всемогутньому Часові. Родіс бачила його мигцем з машини і тепер вирішила роздивитись. Чотири високих ліхтарі кидали мертве ртутне світло на пам’ятник.

— А як увійдете назад? — захвилювався Таель.

— Як вийшла.

— Масовий гіпноз! — здогадався інженер. — У нас його застосовують для громадського каяття. Біологи розробили спеціальний апарат у вигляді змії. Поєднання музики, ритмічних рухів і світлового гіпнозу.

— У нас є багато людей з вродженими здібностями. Підсилюючи їх особливим плануванням, люди стають лікарями, але ось я не стала лікарем. Непотрібний історикові хист раптом згодився…

Віддалік почулася чиясь хода. Інженер зник за постаментом, а Родіс повільно рушила навколо стародавнього пам’ятника, намагаючись зрозуміти почуття народу Ян-Ях, який жив тисячоліття тому. Чотири воєдино злиті чоловічі постаті гігантських розмірів. «Всемогутньому часові», — прочитала Родіс величезні золоті знаки на круглому п’єдесталі. Обличчям до відкритого простору, звідки сходились тісні вулиці, що піднімалися з міста, стояв, розставивши ноги, кам’яний велетень з байдужим, німим виразом обличчя. Обома руками він тримав широкий щит з написом, через верхній край якого перегиналась змія тормансіанської породи із стиснутою з боків головою. У відкритій пащі стирчали отруйні зуби. «Хто потривожить могилу Часу, буде вкушений розбудженим змієм», — промовляв напис на щиті. З правого боку, приховуючи усмішкою зле потайне знання, Час у своїй другій подобі пропускає під простягнутою рукою чергу безликих людей, які виходили з-під п’єдесталу. На другому боці той же гігант, жорстоко розтягнувши широкого рота і роздувши ніздрі приплюсну-того носа, обрушував товстий, оббитий цвяхами дрюк на тих, хто обійшов сектор п’єдесталу. Люди корчилися, захищаючи обличчя і голови, падали на коліна, звиваючись, розкриваючи чорніючі роти у застиглих криках страждання. Там, де зброя вже не сягала, люди падали в провалля, закрите ледь помітною решіткою.

Четвертий бік пам’ятника, повернутий до храму, був облямований доріжкою із скла того ж кольору, що й камінь пам’ятника. Тут четверте обличчя велета осявала усмішка, сумовита, сповнена розради і дивного торжества. З ласкавою обережністю він схилявся над юрмою молодих чоловіків І жінок а красивими й дужими тілами, що рвалися до нього. Вони тяглися до гіганта, а він ніби гладив долонею ниву піднятих до нього рук і перехиляв широку чашу на звернені до нього з надією і радістю обличчя.

Тиха й зосереджена, Фай Родіс повернулась до своїх відрізаних від усього світу апартаментів І зв’язалася по СДФ з Евізою, змалювавши їй розташування нового помешкання. Евіза під’єднала Вір Норіна, і Родіс заспокоїлася, що її вигнання не відбилося на товаришах. Очевидно, невдоволення Чойо Чагаса було спрямоване тільки проти неї.

Зараз у Родіс не було нікого дорожчого за Чеді, Евізу в Вір Норіна, загублених у величезній столиці. За Чеді Родіс боялася найбільше. Перебуваючи серед найневихованішої і найнедисциплінованішої частини населення, Чеді не могла розрахувати всі мотиви їхніх вчинків. Але Евіза запевняла, що у Чеді все добре й вона назбирала багато цікавих спостережень. І Родів спокійно заснула на новому місці, не звертаючи уваги на безперервне потріскування дерев’яних балок і мостин. У безпросвітній темряві, неначе старовинна лампадка, горів крихітний вогник СДФ; негайно зніме тривогу, якщо з’явиться непроханий гість чи зміниться хімічний склад повітряна домовлений час Родіс вдяглася по-тормансіанськи — у широкі штани, блузу з гладенької чорної матерії і тверді черевики. Замість ліхтаря Родіс наділа діадему, яка автоматично вмикалась у темряві, і натиснула носком у заглиблення стіни. Перш ніж ступити у відкритий отвір, вона встановила СДФ у першій кімнаті на автоматичне ввімкнення поля. Убезпечивши своє житло від нежданих гостей, Родіс засунула за собою стінну плиту.