Читаем Гессі полностью

Що ж. Якщо ті сили дозволяють камері працювати та робити інших щасливими, то Гессі не проти мати в собі щось таке. Адже це далеко не найгірше вміння. Хоча його ніхто не зрозуміє і не сприйме всерйоз. Крім блакитноокого. Але тепер його немає.

Гессі перегорнула сторінку й зненацька відчула, що їй забракло повітря. На її очах маленькі чорні букви бігали жовтим папером і вибудовували речення за реченням. Там, де раніше нічого не було. На чистих сторінках. Ніби вони ожили від її дотику.

Дівчина згорнула книгу й мало не кинула її на підлогу, проте нестримна радість підступала зсередини. Магія досі тут, поряд із нею. Щось надзвичайне й чарівне. Тоненький міст із Аїденом… і з блакитнооким теж. Вони не покинули її. Вони з нею.

Гессі знову розгорнула на потрібній сторінці.

АЇДен ~ Академія

Того вечора Полі не планував нікуди йти, але тривога не давала йому заснути, і він вирішив перевірити підозру.

Та все пішло не так, як він планував.

— Розе, я знаю, що ти йдеш за мною. — Полі спинився посеред коридору.

За звичкою він подався до закинутого крила. А тут усі кроки, навіть найлегші, відлунюють у тиші дуже яскраво.

— Не ти один маєш право тут бути.

Підозра підтвердилась. Розе не крилася — це добре. Розе таки стежила за ним — це погано.

— Так, можеш бути де завгодно. Але ж ти йдеш за мною. Щоб прослідкувати. — Полі зупинився й озирнувся. — Щоб знайти Гестію. Щоб нашкодити їй.

Він говорив це просто й відкрито, бо так значно легше. Після того як Гестія сказала, що ліпше їм не бачитись, багато чого робити стало легше, ніби ниточки, котрі тримали його, обірвались одночасно.

Розе різко відкинула звинувачення:

— Я? Нашкодити? Нізащо. Я поклялась Аїдові. Ти знаєш, що він для мене — все.

Її сірі порожні очі світилися непояснимою злістю та силою, і Полі не міг зрозуміти, звідки в ній стільки цього береться. Чи не з ненависті?

— То чому ти тут?

Він зрозумів, що все одно не варто нікуди йти, поки поруч Розе. Бракувало хіба привести її просто до Гестії.

— Для цього. — Вона довірливо простягла руку вперед, ніби хотіла торкнутися тканини його сорочки.

А тоді з її руки виросло лезо зі шпичаками.

І з ніжною усмішкою Прозерпіна ввігнала його Полі під ребра.

* * *

Гессі згорнула книгу, бо далі знову світились порожні сторінки. Серце гучно гупало. Якщо Розе напала на Полі та вбила його… Вбила його? О боги, як же можна вбити когось? Гессі стало страшно від самої думки про це. Адже Полі — це друг Аїдена і, майже напевне, блакитноокий. А навіть якщо й ні — все одно. Він наче… хороший. Проте якщо те, про що розповідає ця книга, відбулося ще раніше, то це могло статися, поки вона відпочивала влітку? Чи навпаки — сталося щойно, бо ж тільки-но з’явилось на сторінках? Як же дізнатися, як працює ця книга?..

Від хвилювання голова йшла обертом. Хотілось просто негайно кинутись і побігти туди, в ту їхню Академію, сказати комусь: «Урятуйте Полі!» Якби тільки вона могла поговорити з Аїденом, якби тільки могла попередити його й застерегти!..

— Будь ласка, будь ласка, живи, — попросила вона, дивлячись на зоряне небо. Таке глибоке й широке, що там, безумовно, знайдеться місце і для її прохання, тому Гессі сподівалася, що Полі, чи то блакитноокий, її почує. Або ж почують вищі сили і зроблять так, щоб усе закінчилося добре.

Із цією думкою дівчина пішла спати, проте сон довго-довго не йшов…

* * *

Ранок приніс відповідь найменш очікуваним способом.

Гессі отримувала квіти лише від блакитноокого, тому, коли вранці букет білих, напівпрозорих лілій побачила на підвіконні, втішилась неймовірно. Їй здалося, це знак того, що з ним усе гаразд. Книга не описувала його смерть.

— Дякую… — шепнула Гессі до неба за вікном.