Читаем Гессі полностью

— Так, ми створюємо проблеми. Але це назагал. А якщо ж спуститись ближче до справжніх проблем, то, коли ти приходиш сюди, вдома про тебе забувають. Так усе влаштовано. Щоб не було болю й спокуси піти назад.

— Мені казали. Але я не вірю в це. Не можна примусити батьків забути про дітей, а сестер — про братів…

— Можна. Тут можна все, мабуть.

— А якщо нагадати їм про себе?

— Як саме? — Вона дивилася на мене з півусміхом, ніби на дитину, яка хоче дійти до місяця пішки.

— Наприклад, написати книгу. Розповісти їм про все.

— Ох, це заборонено… Мене звуть Розе. Прозерпіна.

— Аїден, — відрекомендувався я, не бажаючи здаватись таким же чваньковитим, як і всі ті, інші студенти, котрі мені тут траплялись.

— Я знаю. Я спостерігала за тобою, коли дізналася, що ти прийшов до нас. І маю сказати дещо важливе.

— Що ж? — Я навіть не встиг здивуватися фразі про те, що вона спостерігала за мною.

Прозерпіна схилила голову, і світло місяця зробило її бліду шкіру схожою на маску з порцеляни.

— Не товаришуй з Полі. Він порушник, який зруйнує все.

— Що — все?

— Слова, котрі нас ведуть.

* * *

Гессі згорнула книгу. Іноді в неї виникало відчуття, що книга ця живе своїм життям, сторінки в ній міняються місцями, а текст переписує сам себе, ніби насправді всередині, під обкладинкою, це чорне плетиво оживає і вибудовується в нову історію так само швидко й рівно, як лягали мазки на полотно з-під пензля Доанни. У ті часи, коли вона ще малювала…

Прозерпіна одразу не сподобалась Гессі. Здавалася трохи моторошною.

Однак думки відразу перестрибнули на театр, який чекатиме на неї вже завтра. Генріка дуже здивувалася, що Гессі йде кудись із Дарріном, а ще більше з того, що сестра про це заявила геть відкрито за вечерею напередодні. Проте після того, як сім’я дізналась, Гессі почувалася спокійніше.

— До речі, у нашої Моррінди наступного місяця ювілей, — зауважила матінка. — Було б добре влаштувати свято вдома. Покличемо тітку Фресію, пані Катаніку й Тавішів із синами.

— А Моррінда хіба знайома з Тавішами? — спитав батько.

— Якраз познайомиться. — Матінка уважно подивилась у свою чашку, ніби шукала там щось. — Це буде хороший і приємний вечір, щоб усі поспілкувались. І молодь зазнайомиться ліпше.

Генріка мовчки закотила очі. Батько додав:

— Тільки тоді, Дорі, будь ласкава хоча б зробити так, щоб Моррінда не випікала сама свій іменинний торт. Замовмо в кондитерській біля Рабени. І дамо їй кілька тижнів відпустки, щоб мала час поїхати до родини.

— А хто в цукерні порядкуватиме? Та вона й не просила ніякої відпустки!

— Бо в тебе не допросишся.

Гессі тихо зітхнула. Пані Моррінда здавалася їм з Генрі мало не ще однією родичкою. Вона, здається, завжди жила в них у домі. Своєї сім’ї в управительки не було, тільки якісь далекі родичі. Тож вона проводила з ними всі свята, отже, напевне, і цього року так буде.

— Генрі, ви готові до завтрашнього іспиту? — спитала матінка, щоб закрити тему іменин пані управительки.

— Так. — У голосі Генріки не було певності, тому в ньому вчувалося трохи більше безтурботності, ніж зазвичай. — Батечку, а якщо ми з Гесті напишемо історію на високі оцінки, чи можна буде нам обрати, куди поїхати влітку?

— Я вже запланував усе. Хай вас це не турбує.

Генріка закусила губу. Мабуть, у неї таки були свої плани на літо. Гессі зловила себе на думці, що зовсім не думала про цьогорічну поїздку. Усе, що мало статися після балу, здавалося надто далеким і майже не зачіпало її думок. І це було трохи чудне відчуття, наче життя складалося з маленьких точок, серед яких були особливо осяйні та яскраві і тільки вони залишались у спогадах. Чи означало це, що тільки з них і складається життя? Тоді в уяві воно ставало надто коротким, проте дуже яскравим.

* * *