Читаем Знахар полностью

– Отже, з точки зору звичайної людської моралі, ти заслужив на смерть як скотиняка.

Чоловік зробив крок і став перед ним, у смузі світла від проектора. Адам так і не бачив його обличчя. Дивно, як змінилися його бажання – знаючи, що він ось-ось помре, єдине, чого він хотів, це щоб це сталося безболісно, і хотів побачити обличчя свого мучителя. Тим часом рука в рукавичці розрізала яскравий промінь, змушуючи частинки пилу дико танцювати, і штовхнула ланцюг.

– Так колись закінчували життя шарлатани. Їх вішали на ланцюгу. Проста петля розривала спинний мозок, і людина вмирала миттєво, безболісно. Та справа була не в цьому. Ніхто не вірив у нісенітниці про ресоціалвзацію. Люди помирали з голоду щодня, і в такій ситуації ніхто не збирався годувати засудженого до кінця його днів. Той, хто вбиває, заслуговує на смерть. Тільки і виключно. А не тепла камера, спортзал і регулярне харчування. Бур'яни висмикують. Вирощують - квіти.

Чоловік підійшов до нього ближче. Його обличчя все ще ховалося в тіні.

– Хороший кат міг повісити засудженого так, що людина вмирала годинами.

Блиснув ніж. Кат розрізав пута, але це не допомогло, просто відпали мотузки, якими він був прив'язаний до балки. Він не міг рухатися далі, його руки і ноги були міцно скуті. Його перекинули через плече, як мішок з картоплею, і понесли до ланцюга. На шиї він відчув його прохолодний дотик.

– Вся хитрість полягає в тому, щоб підняти засудженого на кілька сантиметрів над підлогою, щоб він міг стояти на пальцях ніг. Але коли у нього закінчуються сили... Коли ноги слабшають, коли нарешті починаються судоми і він не може більше стояти на носках... Знаєш, ланцюг зробить свою справу. Петля ланцюга не затягнеться сама по собі. Просто. Ефективно. Прекрасно! Ось таким має бути закон.

Попри всю ситуацію, голос свого мучителя асоціювався у нього з Христиною Чубувною та освітніми програмами[5]. Як це працює? Зараз дамо відповідь!

– Ноги терпнуть, ти втрачаєш сили, ланцюг тисне на гортань, тобі не вистачає повітря. Ти напружуєшся, борешся за своє життя, думаєш, що можете це зробити, але насправді борешся лише за кілька вдихів. Врешті-решт твоє тіло здається, тиск ланцюга стає все сильнішим і сильнішим, ти починаєш задихатися, задихаєшся, кисень перестає надходити до твого мозку. Біль нестерпний. Повір, в цей момент ти вирішиш здатися, але твоє тіло не дозволить. Ти будеш задихатися ще чверть години, страждання будуть невимовними. А потім будуть останні секунди, схожі на удар електричним струмом, коли кожна твоя клітина вмирає ніби окремо. Біль, який перетвориться на блаженний спокій. Так помирають на ланцюгу.

Він повірив кожному слову. Він уже починав задихатися.

– Так робили найкращі майстри катівського ремесла.

Ланцюг почав повільно душити, коли кінчики його черевиків вперше злегка ковзнули по підлозі.

– А я дуже хороший кат.

РОЗДІЛ 1

Кінчики черевиків, потім випрані джинси, нігті, рукави сорочки – ну, бо ж доречно мати гарний вигляд, особливо сьогодні – мобільний телефон. Погляд Кшисєка ковзав за шаблоном, який він виробив останнім часом. Він не хотів читати, не хотів ні на що дивитися, йому залишалося тільки розважатися, розглядаючи себе у дзеркалі. Можливо, він слухав би музику, але якщо надягне навушники, то не почує, як його викликають. Краще злитися з шумом коридору поліклініки, в тисячний раз дивитися на одних і тих же людей, які, до речі, проходили через цей заклад, як світанки і заходи сонця. Він зупинив свій погляд на першому-ліпшому обличчі, трохи повненькому обличчі Хані, яку чоловік ніжно називав Ханулею. Крім того, що чоловік використовував чарівне зменшувальне ім'я, він також любив лупцювати Ханулю всім, що потрапляло йому під руку. Одного разу він вдарив її по нозі, Ханя не пам'ятає, чим саме, але це спричинило величезну гематому, а тепер і рак. Він з'явився через двадцять років після удару і через шість років після смерті сучого сина. Він був хороший хлоп, а коли йшов одружуватися, то не мав навіть штанів. Дружині зате залишив кредит на могилу, рак і невроз. І пам'ять про двадцять п'ять років побоїв, повернень в обісцяних штанях і домашні скандали. Такі історії розповідають у коридорі поліклініки, бо тут люди нудьгують, а коли їм нудно, вони розмовляють. Про все на світі.

– Грабовський!

Крик медсестри увірвався в гомін вимитих емоціями голосів настільки, що виробники пральних машин могли б позаздрити.