Читаем Замок полностью

Пепі закінчила розповідь. Вона витерла кілька сльозинок з очей та щік і подивилася на К., хитаючи головою, ніби хотіла сказати, що насправді йдеться зовсім не про її нещастя, вона витримає все і не потребує допомоги, ані розради, а тим більше від К. Попри свою юність, вона вже знає життя, а її нещастя тільки підтверджує її досвідченість. Ідеться про К., вона хотіла змалювати все для нього, це здається Пепі важливим навіть після того, як її сподівання було зруйновано.

– Яка в тебе бурхлива фантазія, Пепі, – сказав К. – Неможливо повірити, що ти все це побачила й збагнула. Це просто мрії з вашої темної та тісної дівочої кімнати внизу, там вони на місці, але тут, у просторому шинку, виглядають дивно. З такими думками ти не могла б тут затриматися, це само собою зрозуміло. Твоя сукня і зачіска, якими ти так хвалилася, – вони народилися там, у темряві ваших ліжок і вашої комірчини, і там усе це, безумовно, дуже гарне, але тут кожен потай або й відверто з цього сміється. А що ти поза тим розповідаєш? Мене використали й зрадили? Ні, люба Пепі, мене так само не використали й не зрадили, як і тебе. Це правда, зараз Фріда пішла від мене, або, як ти висловлюєшся, втекла з моїм помічником, ти бачиш якусь частину правди. І це справді дуже малоймовірно, що вона стане моєю дружиною, але зовсім неправда, що вона мені набридла і що я все одно прогнав би її наступного ж дня, чи що вона зрадила мене, як інші жінки зраджують своїх чоловіків. Ви, покоївки, звикли підглядати крізь замкову шпарину і відповідно до цього мислите, ви бачите лише окремі деталі і з них робите висновки про ціле. Наслідком є те, що, наприклад, у цьому випадку я знаю набагато менше, ніж ти. Я й близько не можу так детально, як ти, пояснити, чому Фріда мене покинула. Найбільш правдоподібним поясненням виглядає для мене те, якого ти лише торкнулася, але не до кінця висвітлила, тобто те, що я приділяв їй надто мало уваги. Це, на жаль, правда, я мало часу проводив із нею, але для цього є конкретні причини, які не мають до всього вищесказаного жодного відношення. Я був би щасливий, якби вона повернулася до мене, але все одно не зміг би приділяти їй більше уваги. Так воно вже є. Поки вона була зі мною, я постійно займався осміяними тобою походеньками, а тепер, коли її немає, у мене майже не залишилося заняття, я дуже втомлений і відчуваю потребу мати ще меншу зайнятість. Ти нічого не можеш мені порадити, Пепі?

– Можу, – раптом пожвавилася Пепі і взяла К. за плече. – Ми обоє зраджені, тож давай об’єднаємося. Ходімо зі мною до дівчат!