Читаем Замок полностью

І це підтверджувалося тим, що зараз, о п’ятій ранку, з обох боків коридору все пожвавилося. Цей шум голосів у кімнатах здавався дуже піднесеним і трохи нагадував галас дітей, які готуються до поїздки за місто, а ще трохи – прокидання в курнику, радість єднання з днем, що прокидається. Хтось із мешканців навіть зімітував голос півня. Коридор був іще порожнім, але двері вже ожили, то одні, то інші з них швидко відчиняли, а потім так само різко зачиняли, всюди аж гуділо від цього постійного стукотіння дверей. То тут, то там К. бачив в отворах між стінами й стелею по-ранковому скуйовджені голови, які то з’являлися, то знову зникали. Здалеку слуга тягнув візок із документами. Інший слуга йшов поряд і тримав у руках список, мабуть, він порівнював номери на дверях із записами в документах. Перед більшістю дверей візок зупинявся, тоді ці двері відчинялися, і відповідні папери передавали до кімнати, часом це був лише один аркуш, і тоді між кімнатою й коридором розпочиналася недовга розмова, мабуть, слуга вислуховував докори. Якщо ж двері виявлялися зачиненими, папери акуратно складали на порозі. У таких випадках К. здавалося, що рух дверей не припинявся, а навпаки, посилювався навіть там, де всі документи вже були роздані. Можливо, звідти жадібно стежили за паперами, які все ще лежали на підлозі. Можливо, не могли збагнути, як наважується хтось, кому достатньо лише відчинити двері для того, щоб стати щасливим власником документів, так легковажити й не визирнути назовні. Можливо, справа виглядала навіть таким чином, що пізніше ті документи, які так ніхто й не підняв, будуть розподілені поміж тими, хто раз по раз визирає в коридор, щоб перевірити, чи папери все ще лежать на підлозі і чи існує хоча б найменша надія їх отримати. До речі, ці залишені напризволяще документи переважно становили цілком поважні за обсягом стоси, К. припустив, що власники тимчасово не забирають їх із метою похвалитися, зі зловтіхи або ж зі справедливої гордості, яка мала б під’юджувати колег. Це припущення підтверджувало те, що інколи, коли К. довгий час не дивився в бік одного з таких стосів, папери раптом швидко зникали в кімнаті, а двері продовжували залишатися нерухомими, як і раніше. Сусідні двері, розчаровані або ж задоволені тим, що нарешті зник цей подразник, також затихали, але потім знову починали рухатися.