Читаем Вибране полностью

Вибране

Є дві надії. Перша: білий світ,що став на голову, таки нарештіпостане світом, а не тьмою. Друга:небавом ти кінець наблизиш свійі твердю станеш. Бо немає силтерпіти, щоб талан твій став комусьза власність. Бо нема для тебе сили,якій ти б міг коритися. Пощо,себе дійшовши, знову повертатиіз гирл до перших витоків? Навіщопереінакшувати родовіді річище пролитих екзистенційзмістити, ніби серця перестук?Є тільки дві надії. Але тиіснуєш не між них, але під ними,без них існуєш. І ніщо тебена світі не здивує. Надто раноцей світ назвали світом. Надто пізнолюдина спрагла власного єства,допіру все згубивши. Надто щедрийбув Бог для нас. І надто нерозумнопускати смерть попереду життя,аби змертвити все, що нас чекаєв прийдешньому. О власна клітко,о ребра здвоєні! О мудрість ґрат.Є дві надії. Але край, здається,лише один: усевельможна смерть.

«Ледь очі стулиш — дерево росте...»

Ледь очі стулиш — дерево ростеі павіттям, немов судини чорні,тобі всю душу оплете, огорнеі серед ночі цвітом процвіте.Під райським деревом кохана жде,а яблука червоно-золотавімій син збирає в радості і славійого за руку Пан-Господь веде.А доокруж — барвистий диво-сад,прорвались трави пагоном і квітом,і молода зоря горить над світом,а десь хлюпочеться Тиверіад.Тож начувайся. Обережно спи,щоб, ніби нитку в голку, засилитиу себе мрію, вигадавши мітиіз поночі, крутої, мов ропи.Допіру день посовгнувся в вікні —стікає дерево і кров відходитьтобі від серця. А бажання — годить:мовляв, найкраще жити — в чужині.На чорну грудку стопиться твоєрозкошлане, мов сон, розкошування,і тільки візерунок хвилюванняізісподу, здається, постає.На споді ночі спалахне вогоньі молода, немов метелик, свічкавраз заструмує з теміні, і річкастенається з грудей до білих скронь.

3.6.1972

«Нас обкрадає здатність до звикання...»

Перейти на страницу:

Похожие книги

Читаем Вибране полностью

Вибране

«Ледь очі стулиш — дерево росте...»

«Нас обкрадає здатність до звикання...»

Похожие книги

Все жанры