Читаем Unknown полностью

Історичної осені 1939 року Лев Максимович негайно включається в кипуче, творче життя, яким, наче в казні, в одну ніч зажила визволена земля. Він організовує ін­женерів, щирим палким словом закликає чесних інтелі­гентів стати під прапор Влади Рад. З перших днів своєї роботи у львівському «Водоканалтресті» він виявляє себе прекрасним працівником, який відразу здобуває пошану і симпатії робітників. Незважаючи на кволе здоров’я, Лев Максимович розгортає величезну енергію. Більшовицьким завзяттям і пристрастю горять тепер діла інженера. Орга­нізованість, точність, акуратність — ось стиль роботи Льва Максимовича Кушка, інженера-ентузіаста, який вкладає в працю всю свою душу, душу справді чесної, справді радянської людини.

— Радянський Львів,— каже інженер Кушко,— мусить бути зовсім іншим, ніж був досі, мусить якнайскоріше стати зовсім новим, зразковим, соціалістичним містом.

Його благоустрій — це справа честі всіх його громадян, які повинні ділом показати, що визволені люди на вільній землі творять і творитимуть чудеса. Наше щастя і наша гордість в тому, що, працюючи щиро, по-більшовицьки, маємо можливість насичувати наші радянські будні геро­їзмом великої радянської епохи.

Виставляючи кандидатуру Льва Максимовича Кушка в депутати обласної Ради депутатів трудящих, виборці добре знають, що він виправдав їх надії, їх сподівання.

«НЕ ВЕРСТОВІЇ, А ВОЛЬНІЇ, ШИРОКІЇ...»

Великою помилкою було б думати, що львівський архі­єпископ Твардовський * — це людина «не от мира сего». Він блискуче вмів поєднувати в собі тугу за царством небесним і прихильність до всього, що пахло кадильним димом, з пристрасною любов’ю до всього земного, насам­перед, до самої землі. Водночас цей високий церковний достойник знав прекрасно, що ніщо так не блазнить вір­них його церкви, як така попівська подвійна бухгалтерія. Тпм-то архієпископ майже ніколи не з’являвся особисто в своїх местностях, прозірливо перекидаючи гріх експлуа­тації селян на своїх світських економів. Для себе ж скромно зберіг одне тільки: прибутки від цієї експлуа­тації.

Одним з його економів був пан Михайло Фукса. Знаю­чи про те, що легше верблюдові пройти крізь голчане вухо, ніж багачеві попасти в рай, він сьому шкіру дер з батраків, готуючи для них, таким чином, певне місце по божій десниці. Робив це з такою запопадливістю, що протягом 10 років навчив їх жати за шістнадцятий сніп, замість за третій, як це було раніше.