Читаем Unknown полностью

Вона (виходить, оглядається). Квартира, здається, хоч куди! П’єр вивідав у швейцара, що господарі виїхали далеченько і повернуться не скоро... А все ж таки лячпо і дрижаки по тілу... П’єр каже, що до всього можна зви­кнути... Сьогодні, як кажуть у театрі, мій перший де­бют... Ах, театр! Як я хочу стати актрисою! Та, що ж... в театр мене пускають на гальорку і то лише тому, що мій хресний працює на гальорці білетером... Зате я пере­дивилася всі спектаклі і бачила славнозвісну Агнесу Фер­нанд. Оце актриса! Як вона співає, як танцює,, коли грає «Нетлю»... (Підспівує насамперед впівголосу, потім запа­люється, співає щораз голосніше й голосніше. Танцює.)

В самий розпал її танцю эа кулісами різкий свист.

Вона (зупинилася). Це —П’єр. Він мене наглить... Час братись за роботу. (Йде до других дверей, заглядав в другу кімнату.) Спальня. (Виходить. За лаштунками її голос.) Яка краса! Оце сукня! (Повертається в модній і довгій балевій сукні, в руках несе туфлі на закаблуках.) Живуть люди. Дві шафи самих сукень, та ще чотири че­модани, захоплюю парочку чемоданів і все в порядку. П’єр буде задоволений. (Взула туфлі. Дивиться в уявне

дзеркало.) Ох, якщо б він побачив мене у таких шатах... Тоді він напевпе перестав би прозивати мене «кузькою» та годувати потиличниками, коли я но зумію вкрасти га­манець з ридикуля в старої дами... (Дивиться в дзеркало.) Яка я хороша! Цілком, як Агнеса Фернанд у «Маленькій грішниці». На ній така самісінька сукня... (Помічав порт­рет на столі, читає напис:) «Агнеса Ферпанд»... Що таке? (Біжить до другої кімнати, виносить ленту, читає:) «До­рогій Агпесі Ферпанд від захоплених почитателів». Ро­зумію! Агнеса Фернанд виїхала до Америки на гастролі. Так ось куди привів мене ІГєр. Вкрасти в Агнеси Фер­нанд! Ні, ні! Хай мене поколошматить ІГєр, та тут я ні­чогісінько не візьму. А які чудесні в неї сукні! (Став в ефектну позу, декламує перед дзеркалом.)

Прощавай, друже, ти не мені судивсь. Своє кохання, в серці я сховаю...

За сценою хтось тричі тривожно свиснув.

Вона (в паніці). Тривога! Мерщій тікати... (Підбі­гає до вихідних дверей.)

У них хтось постукав.

Вже прийшли... (Біжить до других дверей, та зараз же повертається.) Іншого виходу немає.

Стукіт у двері. Схвильована, вона відступається від дверей і перевертав стілець. Новий стукіт.

Чоловічий голос. Мадемуазель, дозвольте вві­йти... Я ж чую, що ви дома.

Вона (поквапливо хоче зняти сукню, але хвилюється і не може.) Лишенько, пропала...

В і н. Відчиніть, прошу вас...

Вона. Що ж мені робити? (Голосно.) Не можна. Я пе одягнена.