Читаем Украинка против Украины полностью

Опуская Россию в своей "публицистике" как можно ниже, Украинка, разумеется, прекрасно знала, как все обстоит на самом деле. Но правду об истинном положении дел она оставляла для себя и своих родственников, так сказать, для домашнего употребления. Собираясь из Софии домой, она делилась своими планами: "Я хтіла б відбігати в Чернівці по дорозі звідси до Львова і, може, на Угорщину, хочеться й мені бачить сей нещасливий край". Но, судя по всему, ей отсоветовали разъезжать по австрийской (следовательно, европейской) Галичине, ибо это было опасно для жизни: "Шкода, що у вас такі дикі звичаї, а то б черкнула я по селах! Та вже бог з ним, про галицькі кримінали щось погана слава йде". Т. о., путешествовать по "европейской" Галичине было смертельно опасно. Интересно, боялась ли она ездить по селам в Российской империи?

Или женский вопрос. Пчилка, отправляя свой рассказ Ивану Франко, вынуждена была оправдываться: "Инші місця мені здаються "страшними" для галичанок: напр. те, що героїня учиться акушерству, а потім і "бабує"; то вже, будьте ласкаві, скажіть пані Кобринській, що се нічого! Принаймні у нас про такі речі пишуть, навіть далеко сміливіше: я й то вже обійшла сю річ як можна було делікатніше!.." (7, 191). Украинка отмечала: "Поки справа так стоїть, що всі фрази галицьких поступовців про сприяння "жіночому питанню" лишаються фразами. Наскільки я чула про становище галичанок в товаристві, то се якась така неволя, що, може б, я скоріш на каторгу пішла, ніж на таке життя. Подібне життя, наприклад, в Болгарії, я його бачила… Не подумайте, що се в мені говорить "гординя" українки". Следовательно, и Болгария, и Галичина в этом вопросе не выдерживают никакого сравнения с Россией. Однако хорошо писать о России для этих людей было признаком дурного тона. Хотя для заработка можно и это. В статье "Новые перспективы и старые тени ("Новая женщина" западноевропейской беллетристики)" для марксистского журнала "Жизнь" Украинка "щодо Росії вказувала на значно більшу матеріальну й моральну незалежність жінки в ній, ніж у Західній Європі" (7, 275).

Во второй половине XIX века в России шли реформы. Судебная реформа привела к тому, что суд присяжных мог оправдать стрелявшую в градоначальника Веру Засулич и освободить ее в зале суда. Земская реформа переводила в руки земств местное самоуправление (сегодня мы еще не подступили к решению этой проблемы). В ходе военной реформы срок службы был сокращен до 3 лет. Было отменено крепостное право. Александр Второй готовил для России конституцию. Революционеры его убили. Александр Третий укрепил власть. Революционерка жалуется: "Хто такий вдався, що не вміє мовчати або вже дуже його кривда дошкуляє, то завдадуть покуту, посадять у тюрму, вишлють геть з рідної сторони. Таке робиться в тих сторонах, де нема волі зібрань і волі спілок. Воля зібрання була вже досить велика за часів Мільтона, та все-таки не повна, а в Росії її і досі немає". Зато победившие революционеры, как мы помним, завели полную "свободу" собраний и свободу союзов: профсоюзы ("школа коммунизма"), коммунистический союз молодежи, союзы писателей и журналистов, композиторов и художников. И горе тому, кто не вошел в "союз".