Читаем tmp0 полностью

Галицько-волинських рукописей з XII-XIII в. взагалї рахують дуже багато — як нї для одної иньшої української землї. Але діалєктольогічний критерій, котрим їх відріжняють, не зовсїм певний — чи треба уважати ті діалєктичні ознаки виключною прикметою галицько-волинського діалєкту, чи нї ³⁹). Рукописей же з докладним означеннєм місця переписання властиво не маємо зовсїм, можна лише догадувати ся про декотрі: евангелиє 1280 р. поповича Евсевія було писане по всякій правдоподібностн в Холмі. Дуже можливо, що в Холмській землї було списане евангелиє Георгія презвитора (т. зв. Галицьке), здаєть ся 1282 року. В самім Володимири мабуть був списаний номоканон 1286 р., на замовленнє Володимира (самої копії не маємо, а маємо тільки кодекс списаний з неї). В державі Володимира-ж, але без близшого означення місця, для його тивуна Петра, списані буди поучення Єфрема Сирина ⁴⁰)...

Памяткою лїтературної дїяльности Волинської землї, одинокою але високоцїнною зістала ся Волинська лїтопись, писана, правдоподібно, в 1270 і 80-х рр., якимось чоловіком дуже близьким до княжого двора — до Володимира Васильковича, потім до Мстислава Даниловича. Тут же — чи десь може на волинсько-пинськім пограничу довершена була збірка українсько-руських лїтописей, представлена ґрупою Іпатського й подібних до нього кодексів.

Дуже інтересні останки волинської народньої поезії або таких поетичних утворів, що осьпівували волинські подїї зацїлїли в сучасній поезії українській і великоросийській. Так минї дуже правдоподібною здаєть ся гадка, що билина про Дуная Івановича, слугу Володимира (київського), що викрав для нього доньку литовського короля, має в своїй основі поетичну історію Дуная, одного з визначнїйших воєвод Володимира Васильковича волинського, котрого досить часто стрічаємо в польських і литовських справах сього Володимира ⁴¹). В декотрих иньших билинах заховав ся як поетичний locus communis — засьпів:

Какъ изъ далеча было изъ Галичья

Изъ Волынца города изъ Галичья...

Изъ-за моря моря синяго,

Изъ славна Волынца красна Галичья...

що виразно вказують на істнованнє якихось епичних, тепер уже затрачених переказів про волинських (або галицько-волинських) героїв ⁴²).

Далї — маємо цїлий ряд пісень звязаних з іменем Романа або його родиною ⁴³). Так у весняній українській грі „Воротар” маємо діальоґ між двома сторонами, одна зве себе „людьми князя Романа, нашого пана”, і везе з собою „мизинне дитятко, у сріблї у злотї, на золотім кріслї”, друга сторона в неприсутности князя Романа стереже місто, до котрого приїздять ті люде, і на їх пояснення впускає їх до міста. З ріжних пояснень, предложених для сього діальоґа, найбільше правдоподібним уважаю те, що тут іде мова про „мизинне дитятко” самого Романа — память про його малих сиріт-княжат ⁴⁴). В великоросийській народнїй поезії маємо піснї чи билини: а) Про напад на землї „князя Романа Дмитриєвича” двох „племенників” литовського короля; в неприсутности його вони викрали його жінку з дитиною, але Роман, довідавши ся про се, напав на литовських королевичів, увільнив родину і страшно помстив ся над напастниками (в ріжних версіях ся історія представдяєть ся з значними відмінами). б) Люди Мануіла Ягайловича викрали жінку князя Романа Дмитриєвича, але вона втїкла з неволї. в) Князь Роман вбиває свою жінку. Перші дві піснї, очевидно, зложили ся на тлї польсько-литовських відносин Романа (є навіть і подібні детайлї: Казимировичі, племенники Мешка, — і племенники литовського короля). Друга пісня правдоподібно виросла з епізоду першої (або як инакше думають — злучена з першою, бувши з початку осібною). Третя пісня дає далеко більші трудности, так що дослїдники не відважають ся її звязувати з нашим Романом; не заперечуючи можливости, що маємо тут тільки припадкову подібність імени, я одначе не уважаю неможливим звязати її з Романом, припустивши два мотиви: а) історію його недобрих відносин до першої жінки-Рюриківни, котру він відіслав від себе, а потім силоміць постриг; б) поголоски про нелюдські вчинки Романа (записані Кадлубком).

Примітки

¹) Іпат. с. 276.

²) Іпат. с. 186.

³) Іпат. с. 483.

⁴) Див. т. III гл. 1.

⁵) Іпат. с. 357.

⁶) Див. прим. 8.

⁷) В т. III. гл. 1.

⁸) І с. 195.

⁹) Див. вище с. 112-3.

¹⁰) Лавр. с. 271, Ґаль II гл. 38.

¹¹) † 1139.

¹²) Див. вище с. 144.

¹³) Balzer Genealogia c. 181-2; окрім того він здогадуєть ся, що і брат Болєслава Кучерявого Мєшко Старий був в друге оженений з донькою Ізяслава (с. 165-6); доводи його теж не злі, але справа не виходить далї гіпотетичної правдоподобности.

¹⁴) Іпат. с. 330.

¹⁵) Іпат. с. 365.

¹⁶) Іпат. с. 446-7, 461, Mon. Pol. hist. II c. 411-2,416-7,433.

¹⁷) „Кликоша людьє на Давида”.

¹⁸) В лїтописи похибкою: Васильковичі.

¹⁹) Іпат. с. 174.

²⁰) Іпат. с. 176-9.