Читаем tmp0 полностью

⁵) Головним заступником словянської теорії тепер росийський історик Іловайский — див. його Разысканія о началЂ Руси 2 вид. 1882, Дополнительная полемика по вопросамъ варяго-русскому й болгаро-гунскому, 1896, і Вторая дополнительная полемика, 1902 (там же вказівки на полемічну лїтературу — головне місце в нїй займає критика Васїлєвского на теорії Іловайского в Ж. М. Н. П. 1882, VII і 1883, IV:О мнимомъ славянст†Гунновъ, Болгаръ и Роксоланъ, Еще разъ о мнимомъ славянст†Гунновъ).

⁶) Птолємей III. 5. 25, Періеґет-Geogr. Graeci min, II. c. 49.

⁷) Аґатій V. 11, Прокопій De b. G. IV. 5, Йордан c. 242. Оповіданнє Пріска про перехід Гунів в Европу через Керченську протоку, перейняте сими письменниками, зявилось або непорозуміннєм або з якогось поменьшого походу.

⁸) В хінській лїтописи оповідаєть ся, що се стало ся трома поколїннями перед половиною V в. — Гуни напали на край Соктак, над великим морем, де жили давнїйше Antsai, вбили короля і запанували над тутешнїм народом. Про похід Гунів в Европу Wietersheim-Dahn Geschichte der Völkerwand. II c. 12 і далї, Hunfalvy Ethnologie von Ungarn c. 70 i далї, L. Schmidt Gesell, d. deut. Stämme. Иньшу лїтературу див. Dahn-Wietersheim 11 c. 517. Взагалї по перестарілих працях Ам. Тєрі і Феєра сильно почуваєть ся брак докладної студії про гунську міґрацію в Европі.

⁹) Ad Caucalandensem locum altitudine siluarum inaccessum et montium (Аміан XXXI. 4. 13). Се імя де які обясняють з нїмецького Hauhaland = Hochland, иньші ставлять в звязок з дакійським народом Caucoenses і з подібними іменами як Καύκωνες, Καύκασα на Хіосї — Томашек Die alt. Thraker, Sitzgb. т. 181 c. 90-1. Текст Аміана нам інтересний тому, що Карпати і в наших лїтописях звуть ся Кавказькими горами-Іпат. c. 2 і 499.

¹⁰) Аміан XXXI. 3-4, 5 § 8, Зосим IV. 20,26, c. 6, Йордан c. 24-5.

¹¹) З великої лїтератури про сї ґотські останки згадаю: Куника О запискЂ готскаго топарха (Записки петерб. академіи т. 24), Васильевского Житіе Іоанна Готскаго (Ж.М.Н.П. 1878, І), Tomaschek Ethnologische Forschungen, І — Die Goten in Taurien, 1881. Braun Die letzten Schicksale der Krimgoten, 1890 (Jahresbericht der Reform. Bürgerschule in Petersrsburg). B. Loewe Die Beste der Germanen am Schwarzen Meere, 1896.J.Ziegler und de Krimgoten (Paul u. Braune Beiträge, 1902), Die Krimgotenfrage (Indogerm. Forschungen, 1902). Götze Die Krimgoten (P. B. Beiträge, 1901).

¹²) Прокопій De bello Got. IY. 5, De aedificiis ed. Bonn. p. 262, Йордан гл. 51, Valafridi Strabonis De rebus ecciesiasticis 7. Найбільше відомостей маємо про кримських Ґотів; до 80-х рр. XV в. мали вони свою полїтичну орґанїзацію, центром її був теп. Манкуп (давн. Теодоро), аж 1475 p. завойовали його Турки, а ґотська епархія перестала тут істновати тільки в 2-ій пол. XVIII віку. Ще в XVI в. подорожник Бусбек записав значне число нїмецьких слів від тутешнїх Ґотів; пізнїйше вони потатарились чи потурчились. Останки їх бачать у виведених за імп. Катерини з Криму в околицї Маріуполя Татах. Звістки про кавказьких Ґотів далеко біднїйші; Лєве в згаданій працї, звівши згадки про них, думає, що останки їх доховались на Таманськім півострові до кінця XIII в., але сї звістки занадто загальні, щоб на них можна було-б оперти ся з певностю. Назву кавказьких Ґотів — Тетраксітів звязують з Таматархою — Тмутороканю (Васїлєвский, Лєве). До котрихось з сих Ґотів належить згадка Слова о полку Ігоревім про „ґотських красних дїв“; звичайно думають на кримських, але супроти зібраних Лєве відомостей з більшою правдоподібностю можна думати про таманських. Дунайські Ґоти (про них особливо у Лєве, Die Reste гл. V) заникають найскорше: по IX в. нема про них нїяких звісток.

¹³) Дальше — вже більш фантастичне продовженнє становить т. зв. ґотська теорія початку Руси — про неї будемо говорити на своїм місцї.

¹⁴) Пріск-Hist. gr. min. І p. 312=ed. de Boor (Excerpta de legationibus) І с. 141.

¹⁵) Нпр. Вітерсгайм не вагав ся признати, що фінські, словянські й деякі германські народи між Понтом і Балтийським морем підвластні були Атилї (II с. 240).

¹⁶) Пріск — Hist. gr. min. p. 276 і 298 (ed. de Boor p. 120 i 130). Не доводить нїчого й факт походу Гунів колись (πάλαι) на Персію (ib. с. 312): не знати, чи була то як раз орда Атилї, та й у такім разї сам похід не доводив би ще істновання якоїсь тїснїйшої орґанїзації в чорноморських степах.