Читаем tmp0 полностью

Геродот та иньші грецькі письменники, очевидно, близше знали і в своїх оповіданнях про Скитів взагалї мали перед очима головно кочових східнїх Скитів, а особливо ту головну орду, що пановала над иньшими і зветь ся у Геродота „Царською“. Двояким уживаннєм скитської назви — раз про саму головну орду, другий-про неї разом з підвластною людністю, поясняють ся деякі суперечности Геродота ²⁶). Очевидно, він говорить про зверхню орду, коли, оповідаючи про Скитів взагалї, представляє їх кочовою, воєвничою ордою, з суровими звичаями і з деспотичним устроєм. По його словам Скити живуть зі своїх стад і кочують з своїми, поставленими на возах, житлами; не мають анї міст, анї кріпостей ²⁷). Молодший о півстолїття від Геродота Гіпократ в своїх оповіданнях про Скитію ще довладнїйше представляє сей кочовничий побут: Скити не мають домів, а живуть в повстяних будках, поставлених на чотироколїсні або шостиколїсні вози і уряджені як хати, з двома-трьома віддїлами; такий віз тягнуть дві або три пари волів, і в тих будках сидять жінки з дітьми при переїздах, чоловіки-ж їдуть верхи; за ними йдуть слідом стада овець, коров і коней. На одному місцї вони перебувають, поки худоба не спасе паші, тодї переходять на иньше місце. Вживають варене мясо, пють кобиляче молоко, їдять кобилячий сир. Мясо варять в мідяних казанах, подібних до чаш ²⁸).

Звичаї Скитів у Геродота суворі й воєвничі. Одинокою святощею у них старий зелїзний меч, виставлений на стосах прутя — знак бога війни. Така святощ була в кождім окрузї, і правлячи жертви, виливали на сей меч кров жертвенної худоби й людей: з сотнї взятих на війнї в неволю жертвували одного, виливали його кров на той святий меч, а тіло розрубували й розкидали навколо. Скит пив кров першого вбитого ним на війнї ворога, а голови вбитих приносив до царя, і лише той, хто виказав ся такою головою, мав участь в здобичи. Шкури з голов ворогів (скальпи) уживались як окраси кінського убору; ті, що мали їх більше, шили з них собі часом цілі плащі ²⁹); таким же способом уживались часом і цїлі шкури ворогів на ріжні воєнні прибори. З найбільш же визначних ворогів Скит робив чашу з черепа, і такі чаші, часом оправлені в золото, уживались з особливою пихою. Хто вбив найбільше ворогів, той мав найбільшу честь і подвійну порцію вина на публичних пирах; хто не вбив ворога, не мав зовсїм участи в пирах, і се уважалось найбільшою ганьбою ³⁰).

Звістки про релїґію Скитів досить неясні; Геродот уживає грецьких назв для скитських божеств і тим, розумієть ся, лише затемнює справу. Найбільш поважав ся бог-опікун домового огнища — Табіті (Геродотом прирівняний до грецької 'Εστία). Найбільшою присягою було — присягти тим божеством, і неправедна присяга тим опікуном царського огнища уважалась переступом проти царя, бо стягала на нього неласку богів ³¹). Сей культ домашнього огню, що заховав свої слїди в поглядах сучасних Осетинів, стоїть в звязку з загально-іранським культом огню (саму назву звязують з пнем tap — горіти) ³²). Крім того Геродот виразно каже про культ землї — Апі (порівн. латинське Ops). Біг Γοιτόσυρος, прирівняний Геродотом до Апольона, в одній італїйській написи прирівнюєть ся теж до Апольона, а заразом і до Мітри, перського бога сонця; та сю напись уважають фальсіфікатом ³³). Етимольоґічно його імя толкують як „опікуна стад“ (до Геродотової інтерпретації се досить підхоже), як і Арґімпасу (по Геродоту „небесну Афродіту“) -охоронницю худоби ³⁴). Про решту названих у Геродота богів (Зевса — Папая, Посейдона — Таґімасада, Арея і Геракля) трудно що небудь сказати близше. Святощів жадних у Скитів не було, окрім згаданих мечів. Худобу жертвували, удушуючи її, потім кращі кусники вареного мяса кидались, як присвячені богу ³⁵). Слїдів якогось орґанїзованого культу, або якоїсь верстви жерцїв не видно, окрім тих ворожбитів, дуже числених, що ворожили на паличках і кусничках кори.

Докладні звістки дав Геродот про похоронний обряд, спеціально що до скитських царів. Тїло царя, каже він, насамперед обвозили по всїх підвластних народах, щоб вони віддали йому почести, потім ховали у викопаній в землї камері, і разом з ним одну з жінок, також слуг, коней, що найкраще з худоби, золоте начиннє (срібла й міди, каже Геродот, Скити не уживають зовсїм); над гробом насипали могилу як найвище. По роцї справляли поминки: пятдесять найкращих слуг і стільки ж коней забивано і випхавши половою розставляно навколо могили на палях, а слуг розсаджувано на сих конях, мов би сторожу ³⁶).