Читаем tmp0 полностью

Історія Боспорського царства за римських часів взагалї дуже мало звістна. Головним джерелом служать монети й написи; по нїм династію боспорську можна слідити до першої половини IV в. Цілий сей час царство зіставалось під римською протекцією — очевидно, само трималось її, навіть в часах коли Рим не міг анї дати реальнїйшої помочи, анї боронити своєї власти над сею васальною державою. Сама Боспорська держава переходила ріжні фази сили й упадку. Міру її сили й значіння в світлїйші моменти показує фрагмент написи з Танаіса ¹¹), з кінця II в. во Хр., де згадуєть ся про побіди боспорського царя Савромата над Скитами й Сіраками (на східнїм березї Меотиди), про прилученнє землї Таврів і увільненнє від піратів моря в Понтї й Бітинії. Про тенденцію Боспорської держави — захопити західнє побереже з Херсонесом, я вище згадував.

В останнє Боспор згадуєть ся, як приналежний до Рима край, в 366 p. ¹²). Монети боспорської династії переривають ся ще перед тим на 340-х роках, і се натякає на якусь катастрофу — може в звязку з рухом Ґотів на Крим. Потім Боспор опанували Гуни, і в руках гунських династів він зіставав ся півтора столїтя. Аж в VI в., за імп. Юстіна (518-27) Боспор вернув ся знову під візантийську зверхність: тут поставлено візантийську залогу, і старий Пантікапей разом з иньшими кримськими містами на ново укріплено ¹³). Одначе власть Візантиї тут не була міцною; при кінцї VII в. Пантікапей (Боспор) і Фанаґорію, що приймає нове імя Таматархи (руський Тмуторокань), бачимо в руках Хозарів ¹⁴). В їх володїнню зіставали ся вони довго, десь до половини Х в. Хозари самі розселились тут, по обох боках Боспорської протоки і в східнїм Криму, і се мало своїм наслїдком інтересне культурно-історичне явище — розширеннє між ними юдаїзма, що звідси, з хозарських осель пізнїйше поширив ся в ріжних напрямах. Боспор здавна став одним з огнищ жидівської діаспори (розсїяння). В написи 81 p. по Хр. ми вже стрічаємо ся з громадою елєнїзованих Жидів і їх сінаґоґою в Пантікапеї ¹⁵), і між намогильними написями Боспора римського і пізнїйшого часу стрічаємо чимало слїдів жидівського культу. Поруч чистого юдаїзма стрічаємо по ріжних містах Боспорського царства слїди громад свобідних монотеістів, чтителїв „найвищого бога“ — явище взагалї широко розповсюднене й по иньших містах, де жидівські громади входили в близшу стичність з світом поганським ¹⁶). Потім юдаїзм з Боспора розширив ся між Хозарами, так що став релїґією хозарського кагана і його двора ¹⁷), і пізнїйши слїди і прояви юдаїзма в ріжних сторонах і моментах (включно до „жидовствующих“ XV-XVI в.) в значнїй мірі звязані ґенетично з сим боспорсько-хозарським огнищем його.

Від Хозарів, з упадком Хозарської держави Тмуторокань перейшов під власть руських князїв; в Х в. вони, здаєть ся, чи не держали в своїх руках і східньої частини Крима. В XII в., за імп. Мануіла бачимо керченську протоку знову в якійсь залежности від Візантиї, судячи по його умовах з Ґенуєю (1167-70). При кінцї XII в. (1190) Боспор в усякім разї фактично належав до Византії: херсонський дукс відновляв тут фортифікації ¹⁸).

Як бачимо, чорноморські кольонїї жили дуже трівожним житєм, і треба дивувати ся тій витрівалости, з якою сї дрібні осади держали ся в таких небезпечних позиціях протягом цїлого тисячолїтя, при дуже малій або ніякій підпорі зі сторони метрополїй та полїтичних своїх зверхників.

Промисл і торговля були тими силами, що притягали грецьких кольонїстів в сї далекі краї, звабляли їх осаджуватись на чужинї серед диких і непривітних народів, заохочували цїлими віками удержуватись тут серед всяких недогідностей і небезпечностей, устоюватись серед переважних ворожих сил то зброєю, то дипльоматією, то грошима, і дїйсно — давали спроможність сим роскиненим серед варварського моря самітним острівцям утримуватись протягом цїлого тисячолїтя під натиском варварів.