Читаем tmp0 полностью

При всїй фантастичности свого оповідання, Нізамі дає в нїм одначе й цїкаву вказівку про дорогу, кудою прийшла Русь: вона, йшла берегом до Дербента й не можучи пройти далї сим проходом пустила ся на кораблях морем: дуже правдоподібно, що памятаючи хозарський підступ попереднього разу, руське військо пустилось на сей раз вже суходолом і по дорозї потягло з собою деякі кавказькі народи (Алянів згаданих у Нізамі, Лезгинів про яких говорить Бар-Жид). Кораблями вона прийшла на устє Кури й поплила рікою в середину. края, що звав ся Альбанїєю в античній ґеоґрафії (у Птолємея), у Вірмен Агованією, а у Арабїв Арраном (тепер Карабаг); столицею його була Бердаа, на однім з полудневних притоків Кури (Тертері), недалеко від його устя в Куру. Се було велике й богате місто: ібн Хаукаль, звідавши Бердау чотири роки по руськім погромі, каже, що не вважаючи на руське спустошеннє, се місто мало ще й тодї багато торгів, каравансараїв і публичних лазень; тепер від нього лишили ся тільки останки глиняних стїн і цвинтарі, а серед них сїльце Берда чи Берде ¹⁴). В серединї Х в. Арран належав до калїфата, що тодї був в повнім розстрою, й се могло власне привабити Русь до нападу. Русь пішла на Бердау, розбила мусульманську залогу й опановала місто; людей вона помиловала й поводила ся з ними добре; коли піднялося повстаннє в містї, то Русь з початку гамувала його, а далї, коли люде не слухали, звелїла їм протягом трох днїв вийти з міста, і тих, що не виконали сього, забрала в неволю; при тім багато народу було побито й майно заграблено. З Бердаї руське військо робило напади на сусїдні місцевости. Але воно поносило сильні страти від дісентерії, що розширила ся в нїм, бо Русини забагато їли полудневих овочів. Тим часом намістник сусїднього Адербайджана став збирати сили на визволеннє Бердаї; перша битва, де він виступив на чолї 30 тис. люда, була програна, але в новій битві, завдяки зробленій ним засїдцї, йому удало ся побити багато Руси й обложити її в бердайськім замку. Та усобицї в землях калїфату примусили його залишити облогу Бердаї. Але пошість тим часом ще сильнїйше нищила руське військо і воно нарештї постановило само кинути Бердау, пробувши в нїй шість місяцїв. Забравши на себе що лїпше, Русь вийшла на берег Кури і з богатою здобичею поплила назад: задержувати її або догоняти нїхто не відважив ся ¹⁵).

Похід сей ібн-ель-Атір уміщує під 332 р. геджри (вересень 943 — серпень 944); одначе судячи з подробиць самого оповідання виходило-б, що Русь пішла назад не скорше аж десь при кінцї 945 р.; правдоподібно, похід тривав більше року, й у самій Бердаї Русь пробула далеко довше, як півроку ¹⁶).

Дивним мусить здавати ся, що сей казковий похід, як і пізнїйший похід Сьвятослава на схід, як би судити з Повісти, не полишив слїдів в народній традиції, тим часом як візантийські походи були в нїй так богато заступлені. Правда, традиція візантийських походів піддержувалась пізнїйшими походами й зносинами, тим часом, як Схід, загорожений турецькими ордами від другої половини Х в., вийшов скоро з круга народної традиції; але можливо, що автори лїтописи по просту занедбали сю сторону традиції — Схід не цїкавив їх та й не мали вони тут опертя в лїтературних і дипльоматичних памятках, що звертали увагу на народнї перекази про походи на Візантию ¹⁷). Я вище вказував можливі слїди памяти про східнї походи в народнїй поезії: на поетичну традицію про походи на „Індийське царство“ могли зложити ся перекази про ріжні походи на Схід, не самого тільки Олега.

На тім кінчать ся наші відомости про полїтичні події на Руси з часів Ігоря. Умова 944 р. кидає світло на внутрішнїй склад держави. Бачимо, яка то велика вже й складна була полїтична система: яких з двадцять „світлих і великих князїв“, що сидїли по ріжних волостях і землях, признавали зверхність „великого, князя руського“, не рахуючи земель, що правили ся тубильними князями, з обовязком дани, і земель союзних. Малий син Ігорів — Святослав княжив (номінально, розумієть ся), в Новгородї; не знати, де сидїли племенники Ігоря Ігор і Якун. Жінка — Ольга мала своїм удїлом Вишгород. Иньші тодїшнї князї не належали до династії Ігоря, або деякі хиба в далекій лїнїї були посвоячені з нею; богато з них мають виразні норманські імена, очевидно — се були намістники київського князя, як пізнїйший герой Еймундової саґи; декотрі (як Продслав) мають імена словянські — сї могли бути дружинниками або тубильними князями, такими що війшли в систему руського державного устрою, стали її членами.