Читаем tmp0 полностью

Але з другого боку звістки про новгородську дань, що проскочили під руками київських лїтописцїв, обясняють нам дїйсний характер сього сполучення обох систем. Олег в той момент, як стає князем в Київі, накладає на Новгород данину — „от Новгорода гривенъ 300 на лЂто мира дЂля“ ²¹); инакше сказавши — данні відносини Новгорода до Київа теж виходить за всяку історичну давність — вони являють ся одним з історичних атрібутів Руської держави Х в. Се доповняє звістка про Ярославове повстаннє против батька: „Ярославу же сущю НовЂгородЂ и урокомь дающую Кыєву д†тисячЂ гривенъ отъ года до года, а тысячю НовЂгородЂ гридемъ роздаваху“ (до сього поясненнє: „й тако даяху вси посадници новгородськии“) ²²). Новгород платив дань до київського княжого скарбу від непамятних часів, від хвилї свого включення в київську полїтичну систему аж „до смерти Ярослава“. Се обертає до гори лїтописне оповіданнє про відносини Новгорода до Київа, і дає зрозуміти, що в дїйсности не Київ був здобутком Новгорода, а навпаки-Новгород здобутком Київа, і Смоленськ послужив не етапом в руху новгородського князя на полудне, а навпаки — київським ключем до новгородської системи, яким він зіставав довго і пізнїйше — опорною базою київської системи супроти озерних країв і Поволжа.

Що до хронольоґії то тут має цїну отеє переконаннє лїтописця, що звязок Новгорода і Київа виходить за границї епохи князїв Ігоря- Святослава-Володимира: се факт старший від них. Натяк на залежність Новгорода можна бачити і в звістцї Джайгані (писав при кінцї IX або на початку Х в.), що Русь, себто Руська держава, складаєть ся з трох частин — київської (столиця Куяба, Київ), „Славії“ і Танїї (чи Табії) ²³); досить правдоподібно приймають, що ся Славія — то новгородські Словене.

Як бачили ми, Ігорів син сидїв в Новгородї за житя батька; він був тодї о стільки малий, що розумієть ся, правив тільки номінально. Се наводить на гадку, що практика — посилати в Новгород, як на значнїйший стіл, одного з синів київського князя, часто — найстаршого, могла уставити ся ще скорше, нїж за Ігоря, і малого Святослава післано тільки за сим звичаєм.

По за сим трудно щось більше сказати.

Примітки

¹) Так найправдоподібнїйше пояснив се слово Григорович на підставі ґльос азбуковника: Александръ — помощникъ людемъ, сирЂчь толковникъ, АлексЂй — пособникъ, толковникъ. Труды III съЂзда І с. LIII.

²) Див. вище с. 381 і екскурс. І.

³) l Новг. с. 4, Іпат. с. 14.

⁴) 1 Новг. с. 7-8.

⁵) Див. ст. 204.

⁶) Никон. І с. 9.

⁷) Можливий сумнїв, чи сї городи стояли в умові, чи може се додаток лїтописця, бо низше в уривку сеїж умови вичислено тільки: „отъ города Києва, и паки ис Чернигова, и Переяславля, и прочий городы“, а тут: „на Києвъ, также и на Черниговъ, и на Переяславль, и на Полтескъ, и на Ростовъ, и на Любечъ, и на прочая городы“. Можливо, що Полоцьк, Ростов і Любеч — се амплїфікація лїтописця; але і тодї інтересний погляд редактора, що ті міста належали до Київа за перших князїв.

⁸) Τελιούτζα, розумієть ся, дуже мало подібна до Любеча, але таке толкованнє сього слова (загально прийняте) має більше за собою, нїж може здавати ся на перший погляд: иньшого подібнїйшого імени на середнїм Днїпрі не можна вказати, а Константин, видно, вичисляє важнїйші міста на Днїпровій дорозї в напрямі з півночи на полудень.

⁹) Іпат. с. 11.

¹⁰) Іпат. с. 42.

¹¹) Вятичів бракує в кодексах полудневої редакції найдавнїйшої лїтописи (Іпатськім й ин.), в Переяславо-суздальській і пізнїйшій Архангелогородській компіляції; тому імя Вятичів в сїм оповіданню дехто вважав пізнїйшим додатком — Ламбін Ж. M. H. П. 1878, VII, Багалїй Исторія СЂвер. з. с. 34.

¹²) Про сї походи і їх хронольоґію низче.

¹³) Ламбін в своїй розвідцї О Тмутараканской Руси (Журналъ Мин. Нар. Просв. 1874, І) читав: „пакостять и странЂ єго“ (с. 66,); він думав, що тут мова про тмутороканського князя, і той володїв землями по обох боках Боспора, а заснованнє сього князївства Л. покладав на часи Олега (с. 70 і далї). Васїлєвский прикладав до сього князївства оповіданнє арабського ґеоґрафа про той „острів великости на три днї дороги“, „вкритий лїсами й болотами, нездоровий та такий вохкий, що як ступиш ногою на землю, то аж трясеть ся“, де по словам його жила Русь (Ібн-Росте с. 34)-Васильевскій Русско-византійскіе отрывки VII, Ж. М. Н. П. 1878, І с. 111-2, пор. Гаркави в Трудах IV зїзда II с. 242. З рівним, або й більшим правом можна б приложи се оповіданнє до днїпровських плавнїв і Запорожа.

¹⁴) Катальоґ епархій виданий De Вооr-ом (Zeitschrift für Kirchengesch. 1891) (Τυμλάταρχα), Константин Порфир. De adm. c. 42.

¹⁵) VI. 10.

¹⁶) 1 Новг. с. 4, Іпат. с. 13.

¹⁷) Βερβιάνοι De adm. 9 (Тиверцїв, як деякі толкують, трудно тут бачити); на иньшому місцї Δερβλενίνοι- гл. 37.

¹⁸) Іпат. с. 45.

¹⁹) Сей брак відомостей пробували обяснити тим, що мовляв Дреговичі належали до Полоцька і з ним разом прийшли в залежність від Київа (Соловйов І с. 117, Завитневич — Область Дреговичей с. 586 й инш.).