Читаем tmp0 полностью

Вони починають ся звістками про походи Руси на чужі землї; я про них уже згадував, а тепер виберу їх з цїлого IX віку ¹). На початку IX в. „погибельний учинками й іменем“ нарід Русь (οί 'Ρω̃ς) під проводом якогось неназваного на імя воєводи ('ηγέμων) пустошив малоазійські береги від Пропонтіди до Синопа. Довідуємось про се з Жития Ґеорґія Амастридського, з приводу чуда, яке над сими Русами стало ся в Амастрі (коло Синопа). Близших відомостей про Русь не знаходимо в сїм риторичнім утворі, крім одного натяку на Таврів, що може вказувати на північні береги Чорного моря, як край сеї Руси.

До тих же більш меньше часів — початку IX в. (а може навіть кінця VIII) може належати оповіданнє жития Стефана Сурозького (знову з приводу чуда) про спустошення, вчинені „руською ратию“ під проводом князя Бравлина на полудневім березї Крима „від Корсуня до Корча“ (Керчи) ²). Поясненнє, що сей Бравлин прийшов з Новгорода, треба вважати пізнїшим додатком, зрештою-ж се оповіданнє, хоч переховане тільки в словянсько-руськім перекладї, не має слїдів пізнїйшої редакції ³).

Коли зважити, що обидва напади стали нам відомі припадково, тільки тому, що були згадані в аґіоґрафічних утворах, з поводу звязаних з ними чуд, то се саме наводить на гадку, що таких нападів Руси на чорноморські береги було тодї далеко більше. Я навів вище слова жития Георґія Амастридського (написаного в 1-ій пол. IX в.) про руський нарід, як добре звістний своїми погибельними вчинками: „Русь, нарід суворий, як то всї знають — вони не мають утїхи нї в чім людськім, тільки в убийстві“.

Таким чином голосний похід 860 р., коли Русь, використавши се, що імператор Михаїл з військом пішов в Малу Азію, несподївано прохопила ся в Константинопольську протоку на двох стах кораблях і напала на сам Царгород, не був чимсь нечуваним. Нового було хиба тільки, що Русь відважила ся напасти на саму столицю і то може по довгім замиренню, до котрого привело візантийське правительство своїми дипльоматичними зносинами з Русю в 840 рр. ⁴). Похід став ся лїтом 860 р.; в недавно віднайденій візантийській хронїцї він датований 18 червня. Русь встигла пограбувати околицї Царгорода, зруйновала передмістя і нагнала великого страху на саме місто, позбавлене всякої оборони. До наших часів дійшли проповіди патр. Фотія, проголошені ним під ту хвилю, і в них скрізь шумну візантийську риторику пробивають місцями досить живі відгомони тодїшнїх настроїв. Живо переданий сей несподїваний страх, коли перед неприготованим містом показали ся „варварські кораблї, дихаючи чимсь суворим, диким, погибельним — море тихо і спокійно розстелювало свій хребет, їм даючи приємне і легке плаваннє, а на нас (Греків) підіймаючи грізні хвилі війни“. „Вони йшли попри місто, несучи уоружених пловцїв, загрожуючи місту смертю від меча, і вся надїя людська облишила місто, і воно держало ся тільки надїєю на Бога“. „Чи пригадуєте ту темну і страшну ніч, коли житє наше збирало ся зайти з заходом сонця і світ нашого істновання мала поглинути глубока темрява ночи? переляк і темрява опанували розум, і ухо прислухало ся тільки до одної вісти: варвари вже перелїзли мур! вороги опанували місто! Чи пригадуєте той переляк, ті слези і лемент — як вдарило ся в них місто в останнїй розпуцї!“

Нагло Русь покинула облогу й забрала ся назад: правдоподібно, причиною було те, що імператор на вість про руський напад поспішив ся з дороги назад, і Русь стратила надїю взяти місто. Одно з джерел каже навіть, що Русинів побито, але ся звістка стоїть одиноко супроти иньших, що не згадують про якісь страти Руси. В пізнїйших хроніках Х в. причиною стає вже буря, наслана на Русь, коли в море окунули одїж Божої Матери; але сучасник патр. Фотий, нїчого не згадує про чудо: воно було перенесене на сей напад з лєґенди про аварський напад на Царгород 626 р.

Русь тодї знала дорогу не тільки на Чорне море. Десь по тім голоснім походї на Царгород став ся руський похід на полудневі береги Каспійського моря. Від пізнїйшого, але солїдного історика Табарістана (полудневого берега Каспійського моря) ібн-ель-Хасана (його історія написана 1216/7 р.) довідуємо ся, що за часів Хасана-абу-Зейда приходила Русь на Абесгун (славне портове місто в східно-полудневім кутї Каспійського моря), але військо абу-Зейда знищило напастників. Сей абу-Зейд володїв Табарістаном між 862 і 884 р. ⁵).

Як я вже сказав,сї звістки свідчать в першій лїнїї про значний розвій воєнних сил сїєї Руси. В поході 860 р. було, судячи по числу кораблїв, поданому візантийськими джерелами, 6-8 тис. мужа ⁶), а й похід переказаний в Житиї Ґеоргія Амастридського не міг бути зроблений незначною ватагою. В дальшій лїнїї, як я вже сказав, сї „руські“ походи свідчать про якусь більшу державну орґанїзацію на середнїм і нижнїм Днїпрі. В посланїї Фотия (860-і рр.) маємо й безпосереднїй натяк на се: Русь підняла ся на Візантію, каже він, „підбивши сусїдїв і з того загородившись“ ⁷).