Читаем tmp0 полностью

Иньший такий титул, перейнятий також вїд Нїмцїв (може Ґотів), ще в часах прасловянських, або при самих початках розселення — се князь, кънязь, з горішнонїм. chuning (властиво княжич, королевич, з *kuni, король, з патронїмічним наростком -ing), як і старопруське konagis, фінське kuningas — король, лит. kúningas — пан, священник, і т. и. В якім значінню було з початку перейняте се слово Словянами — чи значило воно найвищих, найбільших вождів, так як кілька столїть пізнїйше перейняте слово краль, король (з імени Карла Великого), чи мало ширше значіннє власти взагалї, трудно сказати. Ми бачимо пізнїйше се слово в дуже відмінних значіннях. Подекуди воно уживало ся, видно, як почестний титул взагалї і напр. у Поляків дало слова książe і ksiadz (так як литовське kúningas). У східнїх Словян означає володаря, державця, старшину певного теріторіального округа, більшого або меньшого (так у нас в XIII в. болоховські князї представляють собою старшин дуже дрібних міських округів). У полудневих „князь“ сходить на значіннє сїльського старшини : в такім значінню уживаєть ся воно тепер, і в такім же значінню перейшло в практику громад волоського права, де князь означає сїльського старшину (рівнозначного з jude, judec) ¹⁰). При такій хиткости значіння сього слова, про його силу в прасловянських часах можна ставляти хіба ріжні гіпотези ¹¹). Не забігаючи далеко на се поле, зазначу тільки, що чужі терміни для власти дуже часто переймать ся для означення висшого степеня власти, і так могло бути з термїнами chuning і reiks: вони могли бути перейняті для означення визначнїйших племінних старшин чи вождів.

При родовій орґанїзації одначе начальники племен, як би вони не називали ся, зіставали ся властиво primi inter pares, головнїйшими між иньшими „старцями“ — старшинами родів племени, і всякий важнїйший крок їх мусїв настати за відомістю і згодою тих старшин. Тут перший прояв словянської „демократії“, як її називає Прокопій; розумієть ся, демократією її можна було назвати лише в противставленню до візантийсько-римського монархізму, бо в дїйсности се був устрій скорше патріархально-аристократичний, де могли мати голос самі старшини родів, як у пізнїйших, історичних часах (XI-XII в.), з упадком родового устрою, мали голос батьки родин. Далї — всякі справи, що виходили за границю домашнїх інтересів племени, потрібували згоди й рішення збору старцїв і народу з дотичних племен. Прокопій дає нам в кількох словах дуже цїнний образок такого ширшого віча Антів в епізодї про псевдо-Хилвудія. Коли розійшла ся чутка про того псевдо-Хилвудія між народом, каже він, зібрали ся майже всї Анти; вони рішили вести справу спільно, обіцюючи собі великі користи з того, що мають в своїх руках грецького воєводу Хилвудія ¹²). На своїм вічу вони погрозами примушують псевдо-Хилвудія прийняти на себе ролю правдивого Хилвудія, і плянують якусь неясну близше акцію супроти Візантиї й подунайських Словян, з якими тодї поріжнили ся були. На подібних ширших вічах мусїли рішати ся взагалї всякі справи, що вимагали солїдарної дїяльности племен, чи ґруп родів, як спільна війна, орґанїзація воєнних сил, вибір спільного вождя з поміж племінної старшини, і т. д. „Всякі справи, добрі чи злі, віддають ся на рішеннє громади“, каже Прокопій.

Така солїдарна акція більшої ґрупи племен була не легка і не трівка. Прокопій, а ще більше т. зв. Маврикій підносять велике розріжненнє начальників, нездатність мас до субординації. Маврикій толкує сим браком карности навіть спосіб війни у Словян: що вони не знають бити ся в тїсних, правильно уставлених лавах, анї люблять виступати на місцях голих і рівних, а роблять охотнїйше засїдки: напади нечайні. Їх рішення змінні й не стійні, каже Маврикій, — бо одні одним перечать з зависти й амбіції та роблять на перекір, тому не можна спускати ся на їх умови й слова. Тільки моментальна, спільна небезпечність перемагала сї ріжницї й могла привести до підпорядковання своїх гадок власти одного (μοναρχίαν ποιήση). Та й то така солїдарність ледво чи обіймала коли нибудь всї антські племена. В наведенім оповіданню Прокопія ніяк не можна брати буквально його слів про участь в нарадї „майже всїх Антів“. Правдоподібно, мова тут про близші до візантийських границь антські племена, а не всїх Антів від Днїстра до Дону.

Так представляють ся нам полїтичні відносини українских племен в часах розселення. Бачимо ґрупованнє в численні невеликі ґрупи (мб. племінні), з начальниками на чолї; судячи по численности й ролї сих останнїх, були сї племена меньші від таких, які бачимо у нас в Х-XI в., але мусїло се бути все таки щось більше як прості роди, хоч би й ширші. Постійної одностайної полїтичної орґанїзації нема, тільки від часу до часу повстають одностайні солїдарні заходи в спільній небезпечности чи в спільнім інтересї. Поруч старшинських династий широке значіннє віча. Від часу до часу ширші віча дають власть вибираним з поміж сеї старшини воєнним вождам, що ставали понад звичайними властями й орґанїзували більші воєнні сили.

Примітки