Читаем tmp0 полностью

⁴) Карамз. код. § 4 і 6, варіанти у Калачова с. 186-8; про верв мова ще при оглядї суспільного устрою Руської держави (т. III гл. IV).

⁵) Боґішіч Zbornik I c. 521.

⁶) Боґішіч Zbornik I с. 522-3.

ГОРОД, ГОРОДИЩА; ГОРОДСЬКІ СОЮЗИ, СИСТЕМИ ГОРОДІВ, ВОЛОСТИ-ЗЕМЛЇ

Територіальний принціп, що лежить в основі такої льокальної сїльської орґанїзації, становить підставу в дальшім процесї суспільної будови. Вихідною точкою такої ширшої суспільної орґанїзації стає город ¹).

Город, як показує саме слово, се огорожене, безпечне місце. Територія нашого народа, особливо більш засижена — північна її половина, вкрита численними останками сих городів — „городищами“ (сей термін приходить вже на перших сторонах Повісти: „городіще КиевЂць“ ²). Такі городища рахують ся у нас сотками: нпр. в теперішнїй Київській губ. їх рахують звиш чотирох соток (435), на Волини до півчетвертаста (348), на Поділю понад півтретяста, в Чернигівщинї коло півтораста, і т. д., і з них значна частина сягає передісторичних або раннїх історичних часів. Не дурно Скандинави звали Словянщину краєм городів, Gardariki. Пробовано теперішнї городища розклясіфіковати хронольоґічно. Дїйсно можна з них виріжнити пізнїйші, правильно-четверогранні городища, збудовані відповідно вимогам артилерійської стрільби і поза тим, полишаючи на боцї загадкові досї „розкопані могили“ або „городища-майдани“ ³), лишають ся ще два типи: городища округлі, положені часто на рівнинї й окружені невисоким валом, а часом і ровом, — і городища на високих, крутих шпилях, на рогах між ріками та яругами, від приступнїйшого боку загорожені системою концентричних валів. Ся остання форма уважаєть ся типовою для князївсько-дружинних часів, перша — для давнїйших. Ся клясіфікація має за собою стільки, що дїйсно остання форма стоїть безперечно вище з погляду інжінєрської штуки ⁴), а між городищами округлими стрічають ся такі, що мають слїди ще камяної культури ; але на підставі сього уважати всї округлі городища давнїйшими було-б передчасно. Окрім валів город боронили часто деревляними укріпленнями в видї стїн ⁵). Коли властивий городчи замок не міг містити всїх осадників, то „передгородьє“ обводили деревляними палїсадами-частоколом (так званий „острогъ“). Камяних укріплень в давнїй Руси майже не було, навіть камяні брами і вежі згадують ся тільки пізнїйше і зрідка, як щось незвичайне.

Город ставив ся, очевидно, для захисту, оборони, аби було куди в небезпечнї часи сховати своє майно і себе самого. Відповідно тому, в яких обставинах жило те чи иньше племя — більше або меньше безпечних, потрібувало воно й більш або меньше густої сїтки таких городів. Захисту треба було не тільки від стороннїх ворогів: поміж дрібними волостями та племенами вели ся завзяті бійки і з огляду на них треба було мати якесь прибіжище. Для ґрупи з кількох сусїднїх сїл було доконечною потребою мати свій город, часом же і для ще дрібнїйших ґруп людности — для поодиноких сїл треба було свого городка. Як широка була ся потреба, видно з вступних лєґенд Повісти, — бо при своїй лєґендарности вони мають в собі образ дїйсних обставин житя. Кий, кажуть вони, прийшовши з своїм родом над Дунай, поставив для себе осібний городок. Розумієть ся, яка ґрупа ставила собі городок, такий він і був. Поруч з великими городищами, на кілька моргів, стрічаємо й дуже невеликі, де могло змістити ся хиба кілька родин з своїм майном.

Будова і поправлюваннє города утворяли певний звязок між участниками. Там де людність сидїла рідко і роскидано, поставленнє про небезпеку такого малого городка сусїднїми „родами“ дворищами могло бути першим або одним з перших завязків згуртовання їх в певну групу, яка відповідає нашим понятям про громаду сїльську. В инших випадках вона звязувала більшу масу осель, яка відповідає групі громад. В обох разах се був звязок чисто територіальний, незалежний від того, чи сї участники уважали себе членами одного роду чи нї. Поруч із справами будови і утримування городка повставали й иньші звязки — спільна оборона під час війни, збираннє потрібних засобів на спільні цїли, забезпеченнє публичного спокою, переслїдуваннє провинників і злочинцїв. В часах Литовської держави ми бачимо в наших землях зовсїм незалежні від урядової адмінїстрації союзи сусїднїх сїл — громад, в певних територіальних границях, що чинили суд в карних справах своєї території на осібних „вічах“, куди сходили ся господарі всїх сих громад; се так звані „копи“ ⁶). В XVI в. вони вже доживають свій вік і початки сеї інституції лежать по всякій імовірности в староруських часах, в звязку з такими союзами громад.