Читаем tmp0 полностью

²³) Вид. Марґолїна с. 138 (Три еврейскіе путешественники XI и XII ст., Спб., 1881.

²⁴) Про сю умову див. низше — гл. VII.

²⁵) Іпат. с. 19, 39-40, 44, 46.

²⁶) ИзвЂстія ибн-Даста с 27. De admin. imp. 6; новійший коментар до сього трудного місця у Шестакова Пам. христ. Херсонеса III с. 69.

²⁷) Пор. оповіданнє про похід Олега, де візантийські шовки (кропини) противставляють ся словянським „толъстанамъ“ Іпат. с. 19.

²⁸) Антоновича Раскопки въ странЂ Древлянъ с. 15 (шовк), 17 (шкло), Курганы Зап. Волыни с. 139-9 (брокат, намисто), Мельник Раскопки въ землЂ Лучанъ с. 496 (шовк), Самоквасова-сїверянські розкопки с. 188, 192 (брокати), Нїцаха (шовк, брокати, шкло). Інтересна нахідка брокатів в Київі (Михайлів, мон.) Археол. лЂтопись 1903 с. 302-3. З шкляних виробів особливо були розповсюднені намиста й шкляні наручники — їх маса стрічаєть ся на місцї кождої старої руської осади.

²⁹) Іпат. с. 11, 13, 37.

³⁰) Op. с. с. 146.

³¹) Вид. арх. Леонида (Памятники древней письменности, 1881) с. 85.

³²) Іпат. с. 39.

³³) Mansi Coll. Conciliorum, X с. 861-2. De admin. imp. 42.

³⁴) Recueil de voyages IV с. 219, Патерик в вид. Яковлева с. 154.

³⁵) Рюйсброк с. 215, виїмки з ібн-ель-Атіра у Тизенгаузена Сборникъ матеріаловъ кь исторіи Золотой Орды с. 26.

³⁶) De adm. 53.

³⁷) De adm. imp. 2. Тут треба згадати поправку одного неясного тексту у аль-Бекрі, зроблену Розеном; з тою поправкою він читаєть ся так: всї сї народи (Кипчаки, Хозари, Гузи й Словяне) сусїди Печенїгів і вони міняють ся з ними товарами (вид. Розена с. 59).

³⁸) Иньшу гадку про місце, де було Олешє, висловив Бурачков (ИзвЂстія русскаго геогр. общ. т. XI. V і потім К. Старина 1886, IV) — він вказував на городище коло с. Знаменки, низше порогів. Сей погляд, прийнятий і деким ще (нпр. Іловайский Ист. Рос. І, 2 с. 529) має за собою текст 1 Новг., де дїйсно Олешє виступає наче-б близько порогів, але иньші звістки промовляють за місцем недалеко моря; окрім того a priori ми мусимо сподїватись якоїсь торговельної стадії коло устя Днїпра, а одинока з звістних може бути тільки Олешє.

ПІВНІЧНА ТОРГОВЛЯ, ТОРГОВЛЯ З ЦЕНТРАЛЬНОЮ ЕВРОПОЮ

Система Днїпра, що збирала з ріжних сторін товари для того полудневого, візантийського експорту, розносила з поворотом візантийські і взагалї полудневі товари в ріжних напрямах, не тільки в землї Руської держави, але й далї. В очах лїтописця XI в. Днїпрова дорога передовсїм „путь изъ Варягъ въ Грекы“; путь ся розходить ся на двоє, одна дорога іде з верхнього Днїпра через річки системи Двини (їх поминає лїтописець в своїй описи) в р. Ловать, звідти в Ільмен, потім Волховом в Ладозьке озеро, а звідти Невою в Балтийське море: друга дорога іде з верхівя Днїпра Двиною в море. Лїтописець головний натиск кладе на першу — дальшу і тяжшу дорогу, бо її держав у своїх руках центр північної руської торговлї Новгород, тим часом як за Двину не знаємо, чи держала її коли Русь цїлу в своїх руках. Але проторили сю дорогу „з Варяг“ у Грецію варязькі ватаги певне не скорше як по сформованню Руської держави, що служила їм переходовою стацією, з котрої сї вояки переходили потім часом і до Візантиї. Варязькі купцї ледво чи коли проходили сю дорогу аж до Візантиї (виключивши таких Варягів, що служили на Руси і провадили свою торговлю), тим більше що головний напрям балтийської торговлї, судячи по монетним нахідкам, був тодї переважно східнїй, ішов Волгою до Болгара. Посередництво-ж в торговлї північних країв з Грецією, а в части і з Арабами держали в своїх руках руські купцї. З Руси в балтийскі краї йшли головно товари візантийські й арабські; на Русь окрім тих же сирових продуктів, що постачали для заграничної торговлї руські землї, та деяких балтийських спеціальностей (як горючий камінь), певно і тодї вже (як се бачимо пізнїйше — в XIII-XIV в.) йшли такі річи як сіль, металї та західно-европейські фабрикати, переходячи через руки нїмецьких і словянських купцїв — завязки того, що в далеко більших розмірах (з розвитком промислу північної Европи) бачимо ми в пізнїйшій новгородській торговлї.

Найдавнїйшу звістку про транзітну торговлю в західнїм напрямі знаходимо у Хордадбега, в 1-ій пол. IX в., але в нїй не вказані близше ті дороги. Хордадбег оповідає про жидівських купцїв, що „їздять з заходу на схід і зі сходу на захід, суходолом і морем, і вивозять із західнїх земель (на схід) евнухів, дївчат і хлопцїв, брокати, боброві, куничні й иньші футра та мечі; з Франції вони їздять на західнє море“; „вони говорять по арабськи, перськи, римськи франкськи, іспанськи й словянськи“ ; на иньшім місцї він вичисляє предмети експорту з Маґріба (півн. Африки), а посередно — з „земель Словян і Аварів“ : словянські, римські, франкські, льонґобардські невільники, римські й іспанські дївчата, футра і перфумерія (стіракс і мастіки) ¹).