Читаем tmp0 полностью

Чоловік перебув довгий процес розвою від чоловікоподібної мавпи до того що ми називаємо людиною, homo sapiens. Третична доба, як звичайно приймають, була власне добою сього розвою, що полишив нам свої слїди в видї бічних галузей родословного дерева чоловіка — чоловікоподібних пріматів сучасних (шіпманзе, гібон, оранґ) і вимерших, звісних тільки з находок, як pliotithecus, dryopithecus, і нарешті знайдений тому кільканадцять лїт т. зв. pithecanthropus erectus з острова Яви, найбільш дорогоцінний переходовий тип від мавпи до чоловіка. Розумієть ся, тільки приблизно і більше менше конвенціонально можна означити момент, коли з поміж чоловікоподібних приматів, чи „гомінїдів”, як їх ще називають, виступає сотворіннє, яке можемо признати л ю д и н о ю. Неясним зістаєть ся і се, я к д а в н о се настало ¹). Останнїми роками се питаннє трактувало ся дуже живо, і до рішення його крім спостережень антропольоґічних та палєонтольоґічних пробувано підійти дорогою археольоґічною, за помічю т. зв. еолїтів, камінних виробів з третичної доби (назва досить кучерява, від грецького еоs, розсвіт, і lithos, камінь, камінн’ з розсвіту людського житя). Се старе питанє останнїми роками дебатувало ся з небувалим ще завзятєм, з великим накладом наукової енерґії, і теорія третичного чоловіка придбала собі багато прихильників. Ряд дослїдників признав в кремінних фраґментах ділювіальних верств ріжних місцевостей знаряди, штучно вироблені (т. зв. артефакти), уживані чоловіком, й істнованнє чоловіка в другій половині третичної доби — в міоценї та плїоценї ²) став уважати фактом. Але критична оцїнка доказового матеріалу не залишила поставити ряд сумнївів і що до штучного оброблення того що оборонцї еолїтичної культури вважали людськими „артефактами”, і що до третичної приналежности найбільш інтересних еолїтичних находок ³). В результатї культура третичного чоловіка зістаєть ся гіпотезою і в теперішнїй хвилї, як і чвертьвіка тому, і безсумнївно задокументованою зістаєть ся тільки культура чоловіка ділювіального, особливо з доби ледової. Розумієть ся, тут маємо вже документи досить високого розвою людського житя, людської культурности — через те тільки слїди людського житя й стають замітними і безсумнївними; а рrіоrі треба прийняти довгий період попереднього людського житя на границях третичної і делювіальної доби, але се попереднє не піддаєть ся близшому дослїду і констатованню, принаймнї-поки що.

На заходї Европи особливо богато заховало ся слїдів житя ділювіального чоловіка в печерах, що служили йому оселями; там часом в верствах землї й смітя можна слїдити цїлий повільний розвій сїєї ґеольоґічної культури, окрім тільки найстарших типів, що в пече- рах не стрічають ся ⁴). Особливо на території Франції, де ледівець і під час найбільшого свого розвою полишав великі простори людському житю, останки найстаршої, ділювіальної культури найбогатші, й найлїпше вистудіовані, так що дають доволї повний образ житя і культури ділювіального чоловіка, а навіть історію її розвою ⁵). Бачимо, що в сїй добі чоловік не мав ще зовсїм домашніх звірят, не вмів виробляти глиняних начинь, був кочовим звіроловом і рибалкою, позбавленим всяких релїгійних ідей (се виявляєть ся в повнім браку похоронного обряду) ⁶). Самим фізичним виглядом мусїв він відріжнятись від сучасного чоловіка, маючи деякі відміни в формі костей (вправдї — другорядні) і визначаючи ся взагалї грубійшою і тяжшою фізичною орґанізацією. Але в матеріальній культурі під кінець ділювіальної доби поступив вже богато, не вважаючи на те що розпоряджав тільки деревом, кістю і каменем для своїх виробів. Техніка сих виробів стоїть високо, і в орнаментації своїх виробів тодїшнїй чоловік підіймаєть ся навіть до артизму. Тому що головним ресурсом сеї культури був камінь (особливо кремінь), вона зветь ся палеолїтичною (себто старо-камінною, в відміну від новійшої камінної культури пізнїйших часів).

Але на нашій території камяних печер взагалї дуже мало, а на відкритих місцях останки людського житя тільки особливим щастєм могли заховатись, тож і не диво, що такі останки трапляють ся досить рідко. Всеж таки досї відомо їх на Українї з десяток: в Київі (кілька), коло с. Селища над Днїпром (в Канїв. пов.), в Полтавщинї на р. Удаю (в. с. Гонцях), в Чернигівщинї над Десною коло с. Мізиня, на Поділю російськім в двох місцях: коло Камінця і коло м. Студеницї, на Волини коло Рівного ⁷). До сьогож можна додати ще сумежні нахідки над Вислою, коло Н. Александрії (Пулав), на р. Воронежі (в с. Костенках), і в печерах Крима ⁸). Далї на північний схід слїдів ділювіального чоловіка не викрито.