Читаем tmp0 полностью

Найпростїйші способи утілїзації волося — се п л е т е н н є (пра-індоевропейське слово: санскр. praçna — щось сплетене, гр. πλέκω , г. нїм. flihtu) й збиваниє його на п о в с т ь (старосл. плъсть, нїм. filz). З плетення поволї виробляєть ся тканнє й пряденнє; до звірячого волося дуже рано прилучаєть ся лико з дерева й ликуватих рослин — льну, коноплї й ин. На ґенетичний звязок ткання з примітивнїйшими процесами вказує сама термінольоґія: можна вказати нпр. славянське вити, звивати, що звязуєть ся з санскр. vâ — ткати ¹). Велике число загальних індоевропейських виразів для ткання і по части — для прадення показує, що вже в дуже раннї часи розвинулась і ся вища технїка; знаємо, що досить поширена вона була вже в неолїтичній культурі. До загальних індоевропейських термінів належить слово т к а т и (лат. tехо, звязують з санскр. taksh), на первісне значіннє вказує старосл. слово ткънжти, втикати), кросно (грец. κρέκω — ткати), н а в і й; пень ста, що приходить в індоевропейських назвах ткацького варстата (санскр. sthavi — ткач, гр. 'ιστός і ин.) переховав ся може в слові п о с т а в, що в ріжних діалєктах означає то варстат, то виткану штуку. Що до прядення, то тут нпр. оден індоевропейський пень *snēi — прясти заховав ся в слові н и т ь, нитка; иньший в назві витканого -сл. о п о н а (заг. европейське-гр. πηνίον ґот. spinnan); може не припадкова також подібність словянського в е р е т е н о (старосл. врЂтено — від вертїти) з иньшими назвами (санскр. vartana, г. нїм. virtil). До загальнословянського запасу належать вирази як к у д е л я, п р я с т и, далї — ряд назв для означення витканого, як п л а т ъ, п о л о т н о (старосл. платьно), п о p т ъ, p у б (рябъ), с у к н о і саме слово т к а ч.

В розкопаних сїверянських, деревлянськнх і волинських могилах знаходили ся останки вовняних тканин (навіть дуже ріжнородні), полотна льняного й конопляного, простїйшого й тоньшого, тканого з певним взором; далї т. зв. прясла, себ то камяні кружечки від веретен, що правдоподібно надївали ся на деревляну налічку, для розмаху. Стрічали ся нерідко також останки шкіряного обувя, ріжних фасонів, з шкіри грубшої й тоньшої; слїди ріжних ремінних виробів, поясів, шкіряних мішечків; верстви вовняних останків від кожуха й шапки, чи може грубих коців; ножицї до стриження вовни і т. й. ²) В історичних памятках маємо досить бідні вказівки про сї галузи домашнього промислу. Із згадок лїтописи бачимо, що шкіру мняли руками, а для вироблення шкіри уживали квас (квасъ усниянъ-гарбарський квас) ³). Шкіра звала ся ріжно — усньє, черевьє, хъзъ ⁴); про вироби з неї будемо говорити ще при одїжи. Що до ткацтва, то бачимо згадки про пряденнє вовни, робленнє „платьна“, плетеннє ріжних виробів руками і т. и. ⁵). В звістній леґендї про похід Ольги на Царгород ⁶) Словяни проти вставляють грецькі шовки („паволоки“ і „кропини“) своїм домашнїм „толъстинамъ“ (на вітрила); одначе звідси ще не можна витягати виводів, що якісь тоньші ткацькі вироби не мали зовсїм місця на Руси.

Лїпленнє з глини ріжної посудини просто руками, без гончарського круга, йде ще з часів праіндоевропейської культури ⁷). Але при кочовничім житї глиняна посудина не вигідна ⁸), і гончарський промисел розвивав ся тільки при осїлій культурі, а в часах міґрації приходив в упадок. Тим мабуть треба толкувати, що як і в індоевропейській, так і в затальнословянській словниці гончарство зіставило дуже слабі слїди, хоч було сильно розвинене в наших краях в неолїтичній добі. Крім того на словянській правітчинї була широко розвинена п о с у д и н а (загальнословянська назва — „судъ“) деревляна і конкуровала з глиняною. Загальнословянське слово г о р н е ц ь (грънецъ) можемо уважати назвою спеціально глиняної посудини, а й саме слово: гончар, горнчар можна, уважати загальнословянським, і воно може належати ще до прасловянських часів ⁹).

Археольоґія дає богатий матеріал про уживаннє глиняної посудини як в ранїйшій культурі, так і в культурі наших племен по розселенню; вироби показують, що тодї знали вже гончарський круг (чи може його простїйшу форму — гончарську дощечку), а не лїпили просто руками ¹⁰). В історичних памятках не маємо майже нїякого матеріалу — самі загальні згадки ; з глиняної посудини особливо згадують ся корчаги: в них тримали і всяку страву і вино ¹¹).