Читаем tmp0 полностью

Передо всїм мова. Порівняна словянська лїнґвістика відкриває перед нами спільний запас слів, що становив культурний добуток прасловянства ще перед розселеннєм і остаточним відокремленнєм поодиноких племен, і таким чином виказує нам той культурний стан, в якім наші племена виступали на своїх займанщинах, на теперішнїй території, по своїм відокремленню ¹). Очевидно, що було загальним культурним добутком всього Словянства взагалї, то було добутком і наших племен з окрема. Розумієть ся, потрібне обережне відокремленнє нових назв, перейнятих словянськими народами вже пізнїйшими часами з спільного джерела. В деяких випадках така непевність лишаєть ся; там де я не був зовсїм певний, уживаю я замість назв: прасловянський, пра-европейський, слова: загально-словянський, загально-европейсьський ²)

Друге джерело — археольоґічний матеріал. Там де можна на певно прийняти, що нахідки належать до наших племен, вони ілюструють культуру їх в часах перед тим, як запановало у них християнство, і з сього погляду особливо важні великі ґрупи розкопок, одна на території Деревлян, друга з полудневої Волини, третя з території Сїверян ³). Остання має і дати — в видї монет IX — Х в. Для ранїйшого часу, з перед-розселення мали-б велике значіннє розкопки похоронних піль з київської околицї, бо сю кольонїзацію теж можна вважати словянською напевно; на жаль тільки розкопки сї видані дуже недокладно ⁴).

Нарештї дають нам відомости історичні памятки: з часів словянського розселення маємо ряд важних відомостей, переважно про чорноморських Словян взагалї (Антів і Словен разом), а почавши від IX в. тубильні й чужі джерела дають нам богатий запас відомостей вже спеціально про наші племена. Таким чином маємо матеріал дуже ріжнородний і з ріжних часів ⁵).

Починаємо від, матеріальної культури, найбільш конкректної, тому найлекшої для констатовання, і будемо виходити від вказівок лїнґвістичних, в сфері матеріальної культури особливо інтересних.

Хлїборобство в епоху розселення стає вже підставою хозяйства, тому треба від його зачати. Початки його сягають правдоподібно ще пра-індоевропейских часів, хоч можна вказати тільки слабі слїди його в мові ⁶). Що в часах неолїтичної культури хлїборобство в східнїй Европі звістне, ми бачили теж. В крузї европейських мов для нього є вже значний запас термінів, і навіть скептичнїйші дослїдники признають у европейської ґрупи Індоевропейцїв досить розвинене хлїборобство: що найменше три рода хлїба — ячмінь, пшеницю й просо, терміни для оранки, сївби, жатви, мелення й відповідних прирядів ⁷). Ще далї поступило воно в пізнїйшім пожитю словяно-литовської ґрупи, і таким чином вже при своїм відокремленню словянська ґрупа мала значно розвинене хлїборобське господарство. Краї словянської правітчини, особливо полуднева її частина надавалась для нього дуже добре. Тож не дивувати ся, що хлїборобство для Словян, судячи по лінґвістичним фактам, ще на правітчинї стало переважним джерелом поживи. „Ж и т о“ — прасловянське слово, що означає поживу (від сл. жити), служить заразом загальним означеннєм хлїборобських продуктів, як головного предмета поживи ⁸); у ріжних словянських народів воно спеціалїзуєть ся, прикладаючись до головного рода хлїба: таким чином у нас і у західнїх Словян воно означає secale, у полудневих пшеницю (а у Резян навіть кукурузу). На таке-ж значіннє хлїборобства як першого по значінню джерела поживи й достатку, вказують слова: збіже (українське й західно-словянське споріднене з біг, богатий), що означає в нашій мові і рухоме майно і хлїб ⁹), лїтописне о б и л и е, що означає урожай хлїба, хлїб не зібраний (як в лїтописна і богацтво (у всїх словянських ґрупах); б о р о ш н о (старосл. брашьно), що значить в ріжних словянських діалєктах то їжу взагалї (а навіть подекуди — майно) то спеціально муку.

Разом з загальними, пра-европейськими родами знаходимо прасловянські назви для отсїх родів збіжа: p ъ ж ь (secale, прасловянську назву витиснуло, у нас спеціалїзувавшись загальне ж и т о ), слово спільне всїм північно-европейським племенам (литовське rúgys, півн. нїмецьке růgr). П ь ш е н и ц а, від пьхати — товкти, як і пшено, — товчене зерно ¹⁰) — одно з небогатьох звязаних з хлїбом слів, що сягають праіндоевропейських часів (санскр. pish — розбивати): поруч з ним стоїть не тривке в своїм значінню ¹¹), але своїми ваганнями власне інтересне, бо може власне в тім дає себе знати його архаїчність, старе праевропейське п и р о (грець. πυρός . лит. рurai — пшениця). Я ч м і н ь, ячьмы (неясне слово). П р о с о (слово неясне) і поруч нього иньша прасловянська назва проса — б ъ р ь: оден з найстарших і взагалї дуже цїнний в старім господарстві (і у Індоевропейців і у Турків), сей рід збіжа мав, видно, важне значіннє і в словянськім господарстві, бо крім сих двох назв маємо прасловянську назву ще й для товченого проса п ь ш е н о. Нарештї — овес, о в ь с ъ (литов. aviźà, латин, avena, звязок не вповнї ясний) хлїб, як і жито, спеціально північно-европейський ¹²).