Читаем tmp0 полностью

Деякі факти ведуть нас так далеко в глубину польської кольонїзації, що се на перший початок здаєть ся неймовірним. В Казимирі над Вислою була церква св. Духа, як видно з руської записи на євалгелію, наданім туди казимирськими міщанами (письмо XV в;) ⁹). В сусїднім Цмельові (за Вислою) переховалась традиція про руську церкву, а в фундацийнім привілею 1505 р., надаючи сьому місточку нїмецьке право, король зносить заразом противні йому права й звичаї польські і р у с ь к і ¹⁰). Люблин ще в XVI-XVIII в. був одним з визначних огнищ православія і уважавcь питоменним руським містом. На поч. XVI в. (1505) кн. Глинський, роздаючи на церкви гроші з майна кн. Дм. Путятича на виднїйші православні святинї, дає і „на церков святого Спаса“ в Люблинї 5 кіп, а під час брацького руху при кінцї XVI в. (1594) по ініціятиві „мещан релии закону светого греческого“ заведено в Люблинї при сїй церкві православне брацтво. Ще в 1659 р. козаки упоминались між иньшими забраними унїятами „монастира і церкви в Люблинї“. Канонїк Красїньский (1612), описуючи границї Руси (а веде їх з під Кракова: non longe ab urbe Cracovia) ¹¹), між руськими округами згадує Люблинщину. На Українї, під час розбудженя національної свідомости в серединї XVII в., „руську“ землю означали під Краків та по Люблин. Хмельницький рахував на поміч православної Руси по Люблин, по Краків, а „Ляхів“ відгрожувавсь загнати за Вислу, що тут має значити етнографічну польську границю. В проєктах роздїлу Польщі 1657 p. Висла знову виступає як границя Руси і православя, теж і в умові Дорошенка з Турцією (до Висли і Нїмана): очевидно, се був погляд загальний, прийнятий, що Русь і православє сягають до Висли ¹²).

При світлї сих фактів в зовсїм иньшім світлї стають перед нами походи в Польщу Володимира Вел. і вічні короводи західнїх українських князїв з Польщею: багато української землї, а ще більше — землї з мішаною людністю зіставалось за границями Руської держави, або прилучалось до неї тільки на якийсь час. Запись польської княгинї Оди (кінець Х в.) згадує про Русь на пограничу з Прусами та „руські землї, що протягають ся аж по Краків“, і по всякій імовірности се була Русь не тільки полїтична, а й етноґрафічна — о стільки докладно вона відповідає пізнїйшим етноґрафічним границям. Але пограничний пояс на рівнинї дуже рано був мішаний; вже в XV в. залюдненнє рівнини по Вислоку і Сяну показуєть ся мішаним ¹³). З люстрацій XVI в. бачимо, яка маса нїмецьких кольонїстів була в Сяніцькім ¹⁴), і сей процес накликання чужих кольонїстів звістний нам вже від Данила, а нової сили набрав, коли стало ширитись нїмецьке право. Початки сього бачимо ще за Болеслава Тройденовича, що надав маґдебурське право нїмецькій громадї в Сяноку ¹⁵). Але крім сїєї пізнїйшої нїмецької і польської кольонїзації мішаннє етноґрафічних елєментів мусило початись ще давнїйше, через стрічу української кольонїзації з польською.

Коли зважити все те, що ми сказали вище про віковічне ослабленнє українського елєменту на заходї, можна з певною імовірностю висловити здогад, що початкова східно-словянська кольонїзація опанувала була басейн Буга і Сяна і подекуди наближала ся навіть до Висли; та поворотний рух польської кольонїзації спер ся з нею на вододїлах Вепра й Сяна ще в початках, коли ся українська кольонїзація була досить рідка, як на своїй періферії, і вже тодї — дуже рано, зявились мішані території по Вислокам і між Вепром та Вислою. Протягом віків потім польські елєменти припливали сюди, а українські відпливали, а до того й історичні обставини неустанно ослабляли тут українські елєменти на користь польських, і вкінцї тільки неужиточна гірська країна зістала ся міцно в українських руках.