Читаем tmp0 полностью

З другої половини VI в., після тієї аварської біди, маємо тілько одну звістку про Антів. В 580-х рр. коли каган аварський з Словенами і Льонґобардами напав на візантийські землї, цїсар не міг з ними порадити і найняв Антів, щоб вони зробили діверсію на Словенські краї. Анти напали на їх край, знищили, попалили і забрали весь достаток ¹⁶). Подібна ситуація повторяєть ся в другій звістцї, з 602 p. — Останнїй яку маємо взагалї про Антів. Під час війни з Візантиєю, коли Греки звернули свої сили проти союзних з Аварами наддунайських Словян, аварський каган для діверсії вислав був тодї військо, „аби знищити антський нарід, що був союзником Ромеїв“. Але аварське військо від такої перспективи стало тїкати до Греків, і каган мусїв відложити свій плян. Епізоди сї цїкаві тим, що показують Антів зовсїм незалежними від Аварів, союзниками Візантії; як такі, мусїли вони воювати з Словенами, отже тримались від них з-осібна і ворожо. Заразом вони характеризують відносини не тільки Аварів до Антів, а й взагалї кочових орд до словянської людности наших країв. Вся увага кочових орд, що мандрують нашими степами, звернена на богаті візантийські землї: з них тягнули вони богаті окупи за „союз“ і збирали здобич нападами. Відносини до Словян їх інтересовали далеко меньше, а війна з Словянами звязана була з великими трудностями: Словяне були майстри ховатись у всяких нетрах, як свідчать оповідання Візантийцїв (Теофілякта, Маврикія, Льва). Тож війна рідко коли йшла далї „примучувань“ при нагодї, по дорозї, як та аварська біда, переказана нашими й візантийськими джерелами. Се поясняє нам, як то серед самого руху орд по наших степах в V-VII p. сї степи заразом кольонїзували ся нашими предками.

Що до Аварів, то навіть Словени нижнього Дунаю в VI віцї не були якось тїснїйше звязані з їх державою. Правда, при кінцї VI в. вони стоять в союзї з Аварами, але перед тим (під р. 578) маємо такий епізод, що Словени відмовили всякої послушности Аварам, і каган аж пізнїйше, при нагоді покарав їх за се ¹⁷). В 1-ій чверти VII в. Аварам підлягали Болгари, поки не увільнились десь в 30-х рр. ¹⁸); де тодї як раз перебували Болгари, не знаємо, тож не можемо й судити про круг полїтичного впливу Аварів в тім часї. Що до аварської зверхности над антськими племенами, то хоч можливість її не виключена, особливо що до західнїх племен, але ми маємо для неї тільки неґативне свідоцтво з згаданої війни 602 р. і нїякого позитивного.

Примітки

¹) Boz nomine, може Бож-ко, Божидар, Богдан. В нїм бачили Буса Слова о п. Ігоревім (готські дїви „поют время Бусово“) — гадка дуже привабна, але не зовсїм певна. Пор. примітку Мілєнгофа в Момзеновім виданню Йордана с. 147-8.

²) Getica с. 48.

³) Getica 23, Hist. arcana 18, De bello Got. III, 14.

⁴) De b. Got. III. 40; лєкцію кодексів справляють, замість Юстина даючи Юстінїана (і в новім вид. Наurу II с. 476), але на се нема потреби.

⁵) D. b. G. III. 18. Занотую статейку про нього: Ивановъ Надгробниятъ надпись на Хилвуда (Период. Списание т. LXII).

⁶) De b. G. III, 40.

⁷) 'Επεκηρυκεύοντο γάρ 'ήδη καί 'αλλήλοι 'ανεμίγνυντο 'αδεω̃ς οί βάρβαροι — De bello Got. III, 14.

⁸) Σφίσι ξυνοικει̃ν μέν δυνάμει τη̃ πάση, χρήματα δέ μεγάλα σφίσι προίεσθαι -D. b. G. ib.

⁹) 'ηγείροντο μέν 'επί τούτψ 'Άνται σχεδόν 'άπαντες

¹⁰) Антські ватаги на візантийській службі бачимо в Італїї і перед сїєю справою нїби Хилвудія і по нїй, але разом з ватагами Болгарів і Словен, De b. Gr. І, 26-7, III, 22 — отже се не свідчить про союзні відносини до Візантиї, доводить тільки брак якоїсь державної орґанїзації у всїх сих племен.

¹¹) Μεζάμηρον τόν Ιδαριζίου, Κελαγαστου̃ 'αδελφόν — фраґмент Менандра в Hist. gr. minores II с. 5-6. (І с. 448 нового видання Excerpta historica iussu imp. Constantini Porphyrogeniti, 1904).

¹²) 'ο Κοτράγηρος εκει̃νος, 'ο τοι̃ς 'Αβάροις 'επιτήδειος, 'ο κατά 'Αντω̃ν τά 'έχθιστα βουλευσάμενος (так у кодексах тут: Κοτράγηρος в иньших місцях ріжно, де мова про Кутруґурів). З сих слів можна-б вивести, що сей Котруґур і підюдив кагана на Антів, може через якесь поріжненнє Болгар і Антів; се толкованнє дало-б можливість до деяких інтересних виводів, як би воно було єдине можливе.

¹³) Менандр, ibid.

¹⁴) Іпат. с. 7. Висловлював ся здогад, мов би тут книжник перенїс на українських Дулїбів утиски, чинені Аварами чеським Дулїбам, через непорозуміннє та тотожність імен (новійше у Вестберґа). Але щоб в XI в. до київського книжника дійшла звістка про аварський утиск спеціально Дулїбів, а не Чехів і Морави взагалї, се здаєть ся минї мало правдоподібним.

¹⁵) Теофан ed. de Вооr І р. 301-2.