П е р ш и й х о р и с т. До свiту… Нi, аж до обiд!

Д р у г и й х о р и с т. А рябий всю получку процвиндрив!..

Спочатку ближнi, а далi й усi розсмiялися. Саме тодi Гирявий махнув: однi вступили, другi спiзнились, третi почали iншу пiсню. Вийшла кацен-музик.

Г и р я в и й (схопившись за волосся). Ай! Зарiзали!!

Хор так i пiшов, а на кону вже поправився.

В И Х I Д XV

Тi ж i Котенко.

К о т е н к о (пiсля добрих оплескiв i крикiв "браво" виходить усмiхаючись). Ага! Прочумались-таки! (Знову виходить). Нi, публiка в театрi iнтелiгентна! (Гирявому). От сьогоднi хор добре вступив. Спасибi! (До хору, що ввiйшов). Молодцi, хлопцi! (Квятковськiй). Ну, моя квiточко, заткнiм лихо за пояса та на злiсть ворогам… Ну, боже благослови! (Возлагає руку).

Квятковська вибiгає з легеньким оплеском.

О? I єсть!

К у л i ш е в и ч. Чого ви на мене визвiрились?

К о т е н к о. Хе-хе-хе! На вас i визвiришся, як вищирите зубки…

К у л i ш е в и ч. Атож: не кладiть пальця в рот…

К о т е н к о (гладить її по плечу). Кусаний уже, моя люба!

К у л i ш е в и ч (виходячи на кiн). Отак краще: ласкаве телятко двi матки ссе…

К о т е н к о (вслiд). Менi, бiдному, хоч би одна, та добра!

В И Х I Д XVI

Котенко, Лучицька, Кулiшевич, Квятковська, Гирявий та хо р.

К о т е н к о (зачувши грiмовий оплеск). А! Це знов отiй примадоннi? От каторжна, гадюка чортова! (Знову грiм). Розчавив би, щоб i мiж ногами не плазувала! (Знову оплески). Тпху! Пропадiть ви пропадом! (Iде сердито до уборної, зрива парик). Якi се ти менi парики даєш? Просто рощитать, та й уже!

Лучицька виходить з букетом. Крик за лаштунками: "Лучицьку, Лучицьку!" З-за лаштункiв виходить Кулiшевич, Квятковськаi хор.

(З уборної). Квятковська, на вихiд!

Г и р я в и й. Лучицьку кричать.

К о т е н к о. I Квятковську — я чую. Випустiть двох.

Г и р я в и й. Лучицька i Квятковська, на вихiд! Даю!

Виходять. Крики: "Браво! Лучицька, Лучицька!" Дехто: "Котенко!"

Лучицька i Котенко!

Виходять. Крики: "Браво, браво!! Лучицька Solо!"

К о т е н к о (хмуро). Випустiть її, та й годi! Бiльше нi разу! Готуйте картину! Дзвiнок!

Г и р я в и й. Лучицька! Даю!

Страшний оплеск i крики.

Л у ч и ц ь к а (з букетом i вiнком iде до уборної). Ху, утомилася! Голова горить… серце ниє… мов пережила страшну годину… А проте i втiха тремтить… {Маринцi, що за нею увiйшла). Води менi, голубко, i одеколону.

На кiн виходить i публiка розмаїта.

В И Х I Д XVII

Тi ж та Антипов, Юркович та молодь.

А н т и п о в (пробираючись важно до уборної 1-ї). Прекрасно! Чудесно! Ансамбль превосходныq!.. Все на своих мостах… Одобряю, одобряю. (Подає на ходу Котенку i Кулiшевич руку).

Ю р к о в и ч (вийшов з дальньої уборної, хитаючись). Неподражаемо!.. Антик! Мы малороссы! Рrachtvoll!.. Сharmant Delicieux!* (*Чудово! (Нiм.) Прекрасно! Чудово! (Франц.)) И все не она, а мой друг Котенко… потому — крот… и Гирявый, ура!!

Г и р я в и й (сiпа). Що ти? Антипiв он!

Ю р к о в и ч. О? Громовержец!.. Испаряюсь! (Ховається).

А н т и п о в (у дверей N 1). Можно?

Л у ч и ц ь к а. Войдите.

А н т и п о в (входить). Великолепно! Очаровательно! Вы целая прелесть! Ручку, ручку позвольте!

Л у ч и ц ь к а. Вы довольны? Очень рада. А я боялась, что будете бранить… я сегодня как-то расстроена…

А н т и п о в. Вы сегодня восхитительны, моя дива! За одно только журю и буду журить: грех, большой грех! Для такого таланта рамки малы; он рвется из них, а они давят… Мелко, мелко для вас! Поймите зто! Пора на широкое, могучее море!

Л у ч и ц ь к а. Море пустынно й нелюдимо, на нем и затеряться, и утонуть легко; родная ж речка с зелеными вербами и безопаснее, и симпатичнее.

А н т и п о в. Полноте ребячиться; вам и моря мало… океан вас ждет безбрежный… Нет, я теперь от вас не отстану…

Л у ч и ц ь к а. Я хоч й робка, но упорна…

М о л о д ь (входячи). Непорiвнянна! Пишна! Богине наша! Браво!! (Аплодують).

Л у ч и ц ь к а (розчулено). Дякую, дякую, мої любi! Спасибi, голуб'ята, за щирiсть! Нате вам на спогад! (Роздає з букета квiти).

Всi цiлують їй руки.

В с i. Спасибi! Слава! Слава!!

А н т и п о в. Ну, теперь и меня придавят… Эх, юность горячая, — завидно!.. Пропустите хоть ветерана! (Пробирається).

К о т е н к о (в дверi). Господа, полиция запрещает… Прошу вас! Зто беспорядок… Сейчас начало! (Гирявому). Давайте занавiс. (Сердито своїм). Завела чисто содому!

К в я т к о в с ь к а. Ще й не те заведе!

К о т е н к о. Господа, прошу очистить сцену!

Метушня. Дзвiнок. Всi виходять. Котенко i Квятковська — за лаштунки.

В И Х I Д XVIII

Лучицька та Квiтка.

Л у ч и ц ь к а (тре собi одеколоном виски). Як дрижить у мене все… Яка радiсть, яка втiха висока!.. Якого ж ще раю? Одваги, Марусю, бiльш одваги i сталостi! I доля нас не злама! (Виходить на передкiн).

К в i т к а (пiдбiга з букетом). Царице моя! Провiдна зоре! Ви окували мою душу, сп'янили…

Л у ч и ц ь к а (збентежено). Тихо, бога ради… Нi слова, Антон Павлович, нi згука! Минуле зосталось за нами: воно нас не дожене, та й ми до його не вернемось…

К в i т к а. Чому не вернутись, чому?

Л у ч и ц ь к а. Шляхи нашi розiйшлись.