Читаем Страта голодом полностью

Всі члени сільгоспартілі були розподілені по бригадах і ланках. Вони плянувалися як суто виробничі підрозділи, але невдовзі ми відчули їхній вплив і на кожній іншій ділянці нашого життя.

У нашому колгоспі було вісім бригад. Спершу вони формувалися за територіяльною ознакою, через що більш-менш збігалися зі стохатками. Члени першої бригади, наприклад, належали до першої стохатки. Кожна бригада попервах охоплювала приблизно сто господарств і мала десь зо дві сотні працездатних колгоспників.

Ланка відповідала десятихатці. Кожна ланка в бригаді обіймала десять-п'ятнадцять господарств і мала – залежно від того, який різновид робіт на неї покладався, – від восьми до тридцяти пар робочих рук.

Трудові завдання в колгоспі розподіляли по бригадах, а ті у свою чергу визначали певну роботу для кожної ланки. Характер роботи в колгоспі, зрозуміло, залежав від пори року.

Керівник бригади теоретично обирався з-посеред її членів, і кожен тямущий селянин, згідно зі статутом, мав право бути обраним на цю посаду. Та в дійсності бригадирів призначало правління за рекомендацією або при схваленні парторганізації. Часто-густо бригадири були не нашими односельцями, а присланими до нас районним керівництвом. Зате ланкові звичайно були з нашого села, їх призначали керівники бригади, але список відповідних кандидатів затверджувався парторганізацією і правлінням.

Бригадири поступово стали найважливішою проміжною ланкою між вищим начальством і народом, у наслідок чого набули практично необмеженої влади над членами своїх бригад. Рядовий бригадник не мав права відлучитися з села або використати вільний від роботи час за власним уподобанням без відома й дозволу бригадира. Бригадники, наприклад, не могли плянувати весілля чи іншої якої важливої події без згоди на те бригадира. Кожен крок доводилося погоджувати і координувати з його волею.

Довіреними помічниками бригадира були ланкові. Від призначуваних на цю посаду не вимагалось якоїсь майстерности чи характеру: важила тільки особиста відданість кандидата.

Ставши членами колгоспу, ми опинилися під подвійним управлінням. Сільські власті залишалися при всіх своїх функціях. І далі діяли стохатки, десятихатки й п'ятихатки зі своїми комісіями, пропаґандистами, агітаторами та всякого роду начальниками. Завданням їхнім було, як і перше, залучати до колгоспу тих селян, які все ще господарювали одноосібно, а також забезпечувати заготівлю харчових продуктів для держави. Так само регулярно скликалися недільні й вечірні збори, і нам так само належало ходити на них, хоч ми вже були членами колгоспу. Не забували про нас і різні комісії. Вони й далі час від часу, під тими чи іншими приводами, навідувалися до наших осель. Крім того, ходили до нас чередою всілякі уповноважені, пропаґандисти, агітатори, представники комсомолу, піонерів, комнезаму. Нас раз-у-раз закликали здавати хліб, платити різні податки і розкладки, «добровільно» підписуватися на державну позику, з нас без угаву стягували «добровільні» внески мало що до державних, а то ще й до якихось міжнародних фондів на допомогу закордонним комуністичним партіям.

Усі ці повинності й обов'язки, накладені на нас, ще подвоїлись і посилилися після того, як ми вступили до колгоспу, бо ж на додачу до звичайних сільських властей колгоспне начальство зробилося фактично ще однією місцевою властю. Коли не було зборів загальносільських, чи стохатки, десятихатки або п'ятихатки – іди на колгоспні збори або на бригадні чи, врешті, на збори ланки. На них колгоспні командири перебирали на себе ролю сільрадівського начальства. Мало не щодня відбувались якісь зібрання чи політосвітні лекції в полі у робочий час. «Порядок денний» на колгоспних зборах був майже той самий, що й на сільських сходинах. Тому, скажімо, деякі справи, порушені на зборах стохатки ввечері, обговорювалися і наступного дня вже на зборах бригади в полі.

Нас зобов'язували вивчати промови партійних і державних вождів, а також нові законодавчі постанови чи адміністративні директиви. Коли, наприклад, з'являлася промова котрогось провідного вождя, текст її розсилали з усесоюзного центру через республіканські органи до кожного населеного пункту. Спущена в село, промова доводилася до кожного селянина двома каналами: через сільрадівську адміністрацію і через колгоспне керівництво, її зачитували і проробляли по всіх адміністративних підрозділах вечорами і в неділю, а потім знову зачитували й розтлумачували людям на бригадних та ланкових зборах у полі. Такій процедурі піддавалося все, що центральна й місцева влада хотіла примусити нас виконувати або знати.

Одним із нововведень, що з'явилося з новим режимом, був у нашому селі колгоспний суд. До того всі судові справи розглядалися в районному центрі, а тепер село одержало свій власний судовий орган.