– Гляньте ось сюди, – сказав він, тицяючи обома руками на трактор. – Де ще, крім Радянського Союзу, такі бідні селяни, як ви, мають свої власні трактори? Ніде! Тільки ви маєте таку продуктивну техніку!

Я стояв близько біля трактора і, як уже набридло слухати промову, почав оглядати його, наскільки це лише було можливо з мого місця. На вихлопній трубі трактора я побачив марку машини – «International», написану латинськими літерами.

РОЗДІЛ П'ЯТИЙ

– Тільки ви в нашій любимій країні маєте трактори, ці потужні машини, що працюватимуть для вас... Але вороги нашого народу готують змову проти нашої дорогої партії та народнього уряду! – вигукував далі «комісар». Він підніс обидві руки вгору. І в ту ж мить, ніби на команду, задзвонили церковні дзвони. Вони дзвонили все голосніше й голосніше. Юрба завмерла. Всі перевели погляди на церкву. Ніхто не знав, хто дав знак або наказ, але коли «товариш комісар» підніс руки, показуючи на церкву, – мовляв, це ж вороги народу навмисно забамкали у дзвони, щоб саботувати його промову, – пропаґандисти наче з цепу зірвалися. Вся громада й собі заворушилася. Хтось побіля трактора закричав:

– Геть церкву!

Інший голос підтримав це гасло, і так воно перекочувалося з кінця в кінець майдану:

– Геть церкву! Геть церкву! Геть церкву!

Раптом над майданом зблиснули плякати червоного кольору з білими написами. Написи були такі: «Геть церкву!», «Хай живуть колгоспи!», «Хай живе комуністична партія!»

– Ходім! – заревів чийсь голос.

– Ходім! – підтримав його інший голос. Кричучи «урра!», мов солдати перед боєм врукопаш, юрба активістів прожогом метнулася в напрямі до церкви. Добігши туди, вони почали кидати камінням, пляшками й дрючками, розбиваючи вікна й двері.

До стін церкви враз приставили довгі драбини, і з десяток пропаґандистів хутко подерлося вгору, де церковні бані. Там до хрестів прив'язали довжелезні мотузки. І серед вигуків, сміху й прокльонів ця пропаґандистська братія стала тягти за мотузки, аж поки хрести попадали вниз, проломивши дах. Потім стягли додолу дзвони і розтрощили бані.

Поки це чинилося на даху, інший гурт пропаґандистів орудував у самій церкві. Усередині там теж усе понівечили. Колись така гарна церква, гордість і окраса нашого села впродовж багатьох років, збудована ще за козацьких часів, тепер за кілька хвилин перетворилася на руїну.

Селяни не мали змоги оборонити цієї будівлі, де вони задовольняли свої духовні потреби. Коли активісти майнули в бік церкви, дехто з селян подався додому, але більшість так і стояла мовчки, похиливши голови без шапок, і молилася.

Ми зрозуміли, що ця політична оргія не виникла сама собою, насправді її дбайливо сплянували й послідовно виконували. Трактор був козирною картою в цій акції, а партійний «комісар», безперечно, – командувачем усієї операції. Ми були певні, що голос дзвонів під час промови «комісара» входив до того пляну, бо ж дзвонив один з пропаґандистів. Ми також зрозуміли, що гасла були добре продумані, а плякати розмалювали ще до того, як бригада з'явилася в нашому селі.

Церкву, або радше те, що залишилося від неї, перетворили на сільський клюб. І вже того самого вечора пропаґандисти танцювали на місці, де ще недавно стояв вівтар.

Ніхто не знав, куди подівся наш священик під час нападу на церкву. Це ж діялося в неділю вранці, і він мав би бути в церкві, але там його не було. Пізніше ми довідались, що насправді він був співпрацівником пропаґандистської бригади. Називався він Іван Бондар.

Цей Бондар мав уроджений хист орієнтуватися в ситуаціях і використовувати їх на свою користь. Ще рік тому він служив у церкві дияконом. Високий на зріст і гарний собою, він вирізнявся дужим голосом, умів читати й писати і взагалі вважався людиною освіченою. Багато селян думало, що з нього був би добрий священик. Він, безперечно, і сам сподівався стати згодом священиком, бо запустив довге волосся і бороду, що було ознакою православного духовенства. Аж це коли розпочалась колективізація і власті посилили боротьбу проти церкви, Бондар нагло щез із села.

Різне гадали про те, чого й куди він зник. Деякі побоювалися, чи не забрало його ҐПУ. Інші думали, що він відчув наближення небезпеки й вибрався десь до якогось віддаленого району, покинувши родину в селі. Але незадовго до приходу пропаґандистської бригади він знову виринув у селі все з тим самим своїм довгим волоссям, вдаючи з себе священнослужителя.

Одного недільного ранку, коли мала початися служба Божа, перед вівтарем з'явився несподівано не хто інший, як Бондар. Ані хвильки не вагаючись, він назвався нашим законним священиком. І наче для того, аби уникнути будь-яких розпитів чи протестів, відразу заходився правити службу своїм сильним басом. Ніяких пояснень від нього ми так і не дочекались.

Але пізніше того самого дня ми почули, що наш старий священик зник із села. Що трапилося з ним, ми ніколи не дізналися, можна було тільки здогадуватись, що його вночі забрали ґепеушники.