Микола Білкун

Спанiєль мiстера Дарлiнга

Доктора Берцелiуса пiдняли з лiжка о третiй годинi ночi. Саме тодi, коли сон найсолодший. Отож доктор Берцелiус не дуже люб'язним тоном запитав крiзь дверi, кого це носить об такiй порi.

— Вiдчинiть, — почувся здавлений вiд хвилювання голос з того боку, вiдчинiть, док, справа дуже нагальна!

Бурмочучи пiд нiс про ослiв, яким не спиться вночi, доктор Берцелiус вiдчинив дверi. Порiг переступив високий молодик у довгому плащi з пiднятим комiром. Пiд пахвою вiн тримав щось загорнуте у картатий плед.

— Лихо скоїлося чотири години тому, — сказав гiсть, розгортаючи плед, — я вiдразу ж сiв у машину i помчав до вас. Сам я живу у Грибтаунi. Мене звуть Дарлiнг. Боб Дарлiнг.

— Ви небiж мiстера Дарлiнга? — запитав доктор Берцелiус, але в голосi його не було нi цiкавостi, нi люб'язностi.

— Так, я небiж мiстера Джекоба Дарлiнга. А це його спанiєль…

Небiж мiстера Джекоба Дарлiнга розгорнув плед, i тепер доктор побачив волохатi вуха спанiєля.

— Я не ветеринар, — сухо вiдрiзав доктор. — Не розумiю, який дiдько гнав вас аж iз самiсiнького Грибтауна. Хiба там мало ветеринарiв? Юначе, ви звернулися не за адресою. I… i пробачте менi, я хочу спати.

Небiж мiстера Джекоба Дарлiнга не звик, щоб з ним розмовляли таким тоном, вiн нетерпляче пересмикнув плечима, але стримався i пояснив:

— Бачите, док, спанiєлевi не допоможе вже нiякий ветеринар, вiн здох чотири години тому…

Боб Дарлiнг поклав до нiг доктора Берцелiуса непорушне тiло собаки. Не треба було бути великим фахiвцем, щоб переконатися в сумнiй iстинi: собацi нанесла вiзит не тiльки клiнiчна, але й бiологiчна смерть.

Доктор Берцелiус закипiв гнiвом:

— I ви примчали до мене за триста миль, щоб я роздiлив з вами ваше горе? Слухайте, юначе, ви або геометрично правильний iдiот, або нахаба, яких не бачив свiт!

Боб Дарлiнг, небiж самого Джекоба Дарлiнга, мовчки ковтнув образу, а такого з ним не траплялося нiколи.

— Я хочу, док, щоб ви йому повернули життя…

— Що? — вкрай обурився доктор.

— З мене буде досить, якщо Мiкi (так звали спанiєля) стоятиме на чотирьох лапах i… ну, хоча б вилятиме хвостом.

«Iдiот, викiнчений iдiот з перспективною деградацiєю, — думав доктор. Що ж, у багатих родинах це не така вже й дивина. Три поколiння алкоголiкiв, три-чотири поколiння розпусникiв — i маємо шедевр iдiотизму». А вголос доктор Берцелiус сказав якомога делiкатнiше:

— Мiстере Дарлiнг, ви помилились адресою. Я не набиваю опудал. У вас в Грибтаунi є хорошi майстри, i вони б могли зробити вам на пам'ять гарне опудало…

Боб Дарлiнг вперто закрутив головою:

— Нi, док, я не помилився адресою. Тiльки ви можете мене врятувати…

«Бiдний хлопець, — подумав доктор, — чим я йому зараджу? Вставити новий мозок навiть я не зможу». Доктор Берцелiус не був вiд природи злою людиною. Йому вже шкода стало цього юнака, i вiн, трохи повагавшись, запросив Боба Дарлiнга до кабiнету. Боб знову старанно загорнув у плед труп спанiєля i пiшов за доктором.

Вони сiли один проти одного в м'яких фотелях. Доктор запропонував дивному гостевi сигару, той тремтячими пальцями взяв її i почав свою розповiдь. Незапалена сигара так i залишилася мiж його пальцями.

— Ви знаєте, док, що мiй дядько Джекоб Дарлiнг помер пiвроку тому. Всi свої капiтали вiн заповiдав Мiкi, — Боб кивнув на труп спанiєля, що лежав мiж ними на килимi. — Дядько мав що заповiдати. Для вас, док, не секрет, що вiн був одним з найбагатших людей у країнi. Мiкi став спадкоємцем мiльйонiв i мiльйонiв. Менi дядько не лишив нiчого. В його заповiтi сказано, що я можу жити разом з Мiкi на вiллi i користуватися всiма благами доти, доки Мiкi живий. Всi рахунки в банку вiдкритi, щоправда, на моє iм'я, але одержувати грошi я можу лише з Мiкi. Виписуючи навiть копiйчаний чек, я змушений був тягти з собою цю волохату скотину. Поряд з моїм пiдписом на грошових документах завжди ставився вiдбиток лапи Мiкi. Вчора ввечерi Мiкi раптом здох i тепер…

— I тепер ви бiднiшi за будь-якого найбiднiшого жебрака? — продовжував його думку Берцелiус.

— На жаль, це так, док. Бо в заповiтi є ще один пункт. В разi смертi Мiкi вся спадщина мого дядька, всi його мiльйони, всi акцiї, всi вiлли, яхти, колекцiї картин, скульптур i таке iнше, одне слово, все, все перейде у власнiсть монастиря Святого Сульпiцiя. Старий… (тут, хоча Боб Дарлiнг i зробив паузу, доктор Берцелiус ясно почув слово «кретин») так захотiв. На схилi лiт вiн став дуже набожний…

Тепер доктор Берцелiус слухав з неослабним iнтересом, вiн навiть подався вперед.

— Ви кажете, мiстере Дарлiнг, що всiєю спадщиною вашого дядечка заволодiють цi нероби? Так я вас зрозумiв?

— Абсолютно так, док. Вони загребуть усе до останнього цента. А менi тодi шлях один: камiнь на шию i йти вимiрювати глибину Мiчiганського озера…