Читаем Сонячна машина полностью

Але товариш Рiнкель зовсiм не почуває себе нi ображеним, нi навiть зачепленим. Господи боже, хiба ж можна ображатись тим, що каже милий, але хорий i такий собi бiдолашнень-кий товариш Кестенбавм? Товариш Рiнкель просто спокiйно собi стоїть, спершися плечем об одвiрок та вибачливо посмiхаючись. Так стоїть доросла людина, коли маленьке розсерджене дитинча сердито б'є її своїми кулачками iпо ногах, не маючи змоги дiстати навiть до живота.

Товариш Гоферт вимагає доказiв. Будь ласка, Кестенбавм зараз їх подасть усьому зiбранню. Будь ласка.

I Кестенбавм iз стримано-скупченим виразом почервонiлого на вилицях, недужого лиця рiшуче й загрозливо лiзе в кишеню. Голос йому хрипкий, шершавий, з присвистом, з шипучою ноткою, вiд якої Максовi весь час хочеться прокашлятись. Кестенбавм витягує якiсь папери й тримає їх у руцi.

Будь ласка. От зразки невинних розваг депутата рейхстагу, офiцiального члена соцiал-демократичної фракцiї й дiйсного члена Iнараку, пана Рiнкеля. Перший зразок.

Кестенбавм дрижачими пальцями вибирає з купки папiрець.

Пан Рiнкель в окремому кабiнетi ресторану «Бiлий Прапор» у товариствi вiдомих буржуазних адвокатiв i акцiонерiв славного «Прогресу». Голi жiнки, вино, цинiчнi розмови про робiтництво, про Iнарак, нарештi, дика, безсоромно-дика оргiя. Пан Рiнкель трохи не на чолi цього паскудства. Неправда може?

Товариш Рiнкель старається не засмiятись. Силкуючись бути зовсiм поважним, вiн ласкавим, лагiдним голосом каже:

— Неправда, товаришу Кестенбавме.

Кестенбавм на момент аж тетерiє вiд цих слiв, а головне вiд тону й поведiнки Рiнкеля. Неправда?! Вiн не був у суботу того тижня в ресторанi «Бiлий Прапор»!

Нi, Рiнкель там був, але оргiї, голi жiнки й тому подiбна нiсенiтниця, — це просто мiстифiкацiя бiдного товариша Кестенбавма якимсь гумористом.

Голова зборiв Паровоз Бравн просить товариша Кестенбавма не входити в сепаратнi балачки й провадити свою промову до кiнця. Пiсля того матиме слово товариш Рiнкель, який дасть разом усi свої пояснення.

Добре. Товариш Кестенбавм провадить далi свою промову. Вiн виймає папiрець за папiрцем i викладає зразки життя пана Рiнкеля, депутата рейхстагу. От пан Рiнкель, як знавець i меценат мистецтва: вiн дарує цирковiй артистцi брильянтовi сережки. От пан Рiнкель заробляє в потi чола свiй хлiб: бере хабар од клiєнта противної сторони. От пан Рiнкель ухиляється дати звiдомлення з тих грошей, якi вiн узяв при експропрiацiї банку в Гамбурзi.

I папiрець за папiрцем витягають дрижачi пальцi з купки паперiв, зразок за зразком викладає хрипкий iз присвистом голос, удар за ударом падає на противника. Замкненiсть облич уже розмикається, вони стають похмурi, уважливi, настороженi. Погляди все частiш i частiш пильно й непомiтно свердлять товариша Рiнкеля. Навiть Гоферт уже не збирає здивовано обурених густих зморщок над бровами, уже й вiн поглядає то на одного, то на другого допитливо, трошки злякано.

У Кестенбавма пальцi вже не трусяться так неупевнено й нетерпляче, i голос уже не такий рвучкий, i дивиться вiн уже не з таким напруженим задерикуватим завзяттям. О, вiн б'є вже певною, злiсною, накипiлою й вiрною рукою.

I, розумiється, перемога була б цiлком на його боцi, коли б противник вiдчував тi удари. Але то диво, що той стоїть собi все так само невинно, незаймане, спокiйненько й з таким виглядом, наче товариш Кестенбавм розповiдає не про його цi всi речi, за якими стоїть смертна кара, а невдало комiчнi анекдоти про когось iншого. Йому й трошки смiшно, i трошки соромно за товариша Кестенбавма, i трошки вже нудно вiд занадто довгого розповiдання. Його вже навiть трошки сердить наврiписте, зле дитинча, яке дряпає, щипає його за ноги. Вiн мiг би одним рухом просто вiдкинути його вiд себе й скiнчити всю «боротьбу», але… нехай уже докiнчить своє щипання до краю. I вiн iз розумiючим, вибачливим усмiхом поглядає на товаришiв, часто злегка знизуючи плечима.

I товаришi вiд цього ще бiльше хмуряться та ще уважнiше подивляються й на нього, i на товариша Кестенбавма: хто ж iз них, власне, божевiльний — Кестенбавм чи Рiнкель? Хто з них так смiливо грає своєю головою? Хто смiє так жартувати з Центральним Бюро Iнараку Нiмеччини?! Бо тiльки божевiлля може дозволити собi або так обвинувачувати невинного товариша, або, будучи винним, так цинiчно, так нахабно не винно поводитись.

Макс, понуро насупивши брови, неодступно, вперто вдивляється в гарне, здорове, з гордим носом i таке спокiйне, вибачливе, повне внутрiшньої гiдностi й поважностi лице Рiнкеля. Невже все це неправда, що так жагуче, так переконано, так певно викрикує Кестенбавмчик? Кестенбавм не бреше и не може брехати. Але не бреше й це спокiйне, вибачливе, глибоко певне в собi лице. Не можна так брехати! Можиа брехати словами, але цим спокiйним, трошки жалiючим, лрощаючим i лагiдним блиском очей брехати не можна. Що ж це таке? Якесь непорозумiння?!