Читаем Сонячна машина полностью

Густав Надель стомлено пiдводиться, скидає окуляри й пiдходить до столу.

Лорхен, високо пiднявши лiктi, випиває з миски рештки супу. А Грета витрiщила очi на Дiтрiха й нiчого не бачить.

Дiтрiх, високо й здивовано пiднiсши брови, врочисто виймає з кишенi портсигар, б'є по ньому долонею й пiдморгує Германовi. Портсигар зовсiм новий, шкурятяний, оздоблений золотими защiпочками.

— Бaчив? Отож-то!

Вiн поважно витягає з портсигара жовту елегантну сигару й одкушуе кiнчик, плюючись i витираючи маснi, спухлi, занадто червонi губи. Вiн маленький, молочно-рожевий, iз бiлявим, як у батька, волоссям. Вiн весь викапаний батько, але не хоче бути й подiбним до нього. Вiн має такий самий нахил до акуратностi, тихостi, як i батько, але навмисне ходить неохайно, поводиться галасливо, загонисте, з викликом. Навмисне, бiдне, дурне хлопчисько!

Герман подiбний до матерi, чорнявий, присадкуватий, запальний, банькатий, широконосий. Але й вiн не хоче бути подiбним до матерi. Не хоче i Фрiц бути подiбним до батькiв, справдi нi до кого не подiбний, золотистий, стрункий сивоокий дурень. Нiхто не хоче.

— А де ж ти взяв цей портсигар? — кричить Фрiц iз лiжка i старанно нiгтями щипає кучерявий крихiтний вус.

— Заробив, розумiється. Хе! А ти, детективе, вже поживу собi вбачаєш? Молоко на губах iще… Тьфу!

Вiн випльовує крихту тютюну i знову пiдморгує Германовi. Що? Ловкi сигари люди заробляють? Ого, вiн страшенно поважає працю. Праця, партiя й парламент. Це є три святинi, будь вони тричi й чотири рази проклятi. Батько це може пiдтвердити, вiн старий соцiал-демократ, вiн уже от-от за кiнчик хвоста соцiалiзм тримає. На жаль, йому праця одну руку вiдрiзала, а то б уже давно було щастя небесне на землi. Ге? Нi? Браво. Батько сердиться. Вiн тридцять лiт пробув у тюрмi, на легких каторжних роботах, а все-таки сердиться. Брраво! А щодо нього, то вiн од завтрашнього дня працю кидає к чортовiй матерi. Годi.

Старий Надель пильно дивиться на сина, строго, часто клiпаючи маленькими, трошки недорiзаними очима. Дiтрiх важко смокче сигару й пускає клубки диму вгору. Герман теж пильно й пiдозрiло оглядає брата.

— Що ж ти робитимеш? До Iнараку ступаєш? Дiтрiх грайливо покивує одним плечем. Навiщо до Iнараку? Iнарак так само качоргу шанує, як i соцiал-демократiя.

— Та ще й як! — раптом дзвiнко кричить iз лiжка Фрiц. — Моментально такого, як ти, розстрiляли б там.

— А тебе б повiсили? Чи вони просто душать детективiв? Га?

Старий Надель червонiє, знову встає й iде до вiкна. Детектив. До цього вiн нiяк не може звикнути. Нерозумно, нелогiчно, — теж праця, служба, а от не може та й не може втоптати це у своїй старiй, стiльки вже топтанiи головi. Детектив! А ще рiк тому Фрiц був надiєю батька, вiрним товаришем i вихованцем. Гордiстю був старого Наделя перед партiйними товаришами. I раптом у детективи, в сором, у глум. I дiйсно, колись задушать iнаракiсти.

«Бе-еннь! Бе-еннь!»

Лопотять мотори, гуркотить залiзно-кам'яний Берлiн, гримить, спiшить, кричить. Усi спiшать, усi женуться кудись кидають одне, хапають друге, перестрибують один через одного, плюють на те, що вчора цiлували. Нетерплячка, гарячка, невитриманiсть. Усе зразу, все моментально, все цiлком. Зруйнувати всi фабрики, зiрвати всю землю, запалити всi мiста! А на другий день сигара в зуби з нового портсигара або в детективи.

I знову вертається до столу старий Надель. Ага, в анархо-натуралiсти Дiтрiх записується. Ну, це iнша рiч. Волi, повної, необмеженої, звiрячої волi вiн хоче. Вiн не хоче мати вiдiрваних рук, краще вiн одгризатиме iншим, коли вони спробують його запрягти в ярмо.

Герман ущипливе iпосмiхається. Так, розумiєшся, це нормальний наслiдок соцiл-демократичного болота. Довго сидiти в ньому небезпечно для здорової людини. Розумiється, пiсля соцiл-демократiї лишається або в анархо-натуралiсти, або в шпики-детективи кидатись, — цiлком зрозумiла реакцiя.

Тут старий Надель не може вже витримати. Е, це вже занадто. Патякає шмаркач чорт батька зна що й думає, що розв'язав усi питання. Очевидно, коли б цi дурнi були в нсокому-нiстичнiй сектi, то зразу стали б святими? Ще дурнiшими стали б. Приклад живий перед очима — мудрий Герман.

Дiтрiх весело, бурно регоче, падає на стiлець, пацає ногами i хляскає в долонi.

— Брраво, батьку! Браво, бiс! Так його!

Герман червонiє, i очi, пукатi, чорнi, материнi очi, починають скоса дивитись — поганий знак. Вiн бурхливо схоплюється i, по-ораторськи витягши до батька руку, починає одвер-то, щиро, раз у життi говорити йому нарешгi всю правду. Старий Надель нiчого не має проти цього, о, будь ласка, проти правди вiн нiколи нiчого не мав. Вiн готовий слухати навiть неокомунiстiв, коли вони здатнi на правду, будь ласка, вiн готовий.

Але дедалi, то готовнiсть його стає щораз менша та менша. Бо правда неокомунiста — просто нахабна, хлопчача брехня, перекручування фактiв, наклепи! Вiн не може спокiйно слухати цi дурницi, вiн повинен заткнути рота шмаркачевi.