Читаем Сонячна машина полностью

Ледачi нехай не бояться — вони матимуть усе, що забажають для себе нi докорiв, нi гнiву, нi кари за лiнощi не почують, бо найбiльша для них кара й нещастя — отi їхнi власнi лiнощi, ота їхня слабосилiсть, їхня нездатнiсть до радостi й щастя дiї, цебто хорiсть, калiкуватiсть.

Не гнiву й сорому вони гiднi, а жалю й догляду.

Старi, малi, хорi, всi незвиклi до працi — всi нехай лежать на сонцi.

Тiльки переповненi силами, тiльки сповненi буйним цвiтом, радiстю, тiльки любовнi до працi — нам товаришi.

I тiльки для таких запис на чергу в першi партiї працi од-криваеться вiд завтрашнього ранку в будинку Великого Театру.

Слава Сонячнiй машинi!

Сонячний привiт i любов вам, люди-брати!

Вiльна Спiлка Творчої Працi»

На площi стоїть тиша, як бувало колись давно-давно, за минулої доби пiд час проповiдi в церквi. Хто прочитав, той висувається з натовпу обережно, тихенько, потупивши очi. I тiльки там, у завулках, звiдки гомiн не перешкоджає молитися на Манiфест, там ланує галас, смiх, спiв, вигуки, сварки.

— Та що за Вiльна Спiлка? Звiдки взялася? Ах, подумаєш: «переповненi молоком» Ану, як то тi переповненi молоком запрацюють. Язиками й на флейтах легко, а як то лопатами. «Ми вам, ми вам Райський сад». А вугiль! Га? Хто вугля, нафти, маюну дасть? Га? Хто?

— Ми! Все дамо!

— Та ти хто?

— Я!

— Авжеж.

— Я… Я так собi. Але я завтра записуюсь до Вiльної Спiлки I тодi..

Фейерверк смiху шугає на молоде пухнате лице полум'ям рум'янцю. Але з за пухнастого лиця вистрибує ще молодше, чисте, не пухнате, уквiтчане жовто-бiлим вiнком кiс.

— А щоб ви знали, що дамо! Ви — ледацюги, хорi, нiкчемнiї Можете собi лишатись дома! Будь ласка.

Регiт вибухає ще рiзнофарбнiшим фонтаном. Оця дiйсно може дати.

— О, ця переповнена молоком!

— Та що ж ви дасте? Що? Нi, чекайте, що вони дадуть? Свiтло дасте?

— Дамо!

— А воду?

— I воду.

— А яким чином? Нi, почекайте, почекайте: а яким чином ви це зробите?

— «Яким чином, яким чином»! Уй, маруди!

Ще молодше, безбороде, чисте, рожеве личко люто кривиться в гримасу й показує соковитого червоного язичка зарослiй, бородатiй регiтливiй купi голiв. Голови розриваються, як бомби, новим вибухом реготу, а два молодi обличчя, видершись iз них, спiшать далi.

— Та куди ж ви! Гей! Переповненi молоком, куди ви?

— Не держiть їх — вони доїтися побiгли!

— А дивiться, дивiться! Он уже цiлий загiн переповнених молоком летить Iз прапорами! З музикою.

— А ти б, чоловiче, знаєш що. менше б зуби вискаляв. Люди хороше дiло задумують, а ви тут…

— О, маєш! Ще один переповнений молоком!

— Та вже краще бути переповненим молоком, нiж дурiстю.

— Ого! Та воно ще лається. А по мордi не хочеш?

— Та ну, годi вам! Це ж жарт…

— Розумiється, хороше дiло, хто ж…

На бородатi, зачучверенi голови налiтає загiн молодi, як зграйка ластiвок на старi, чорнi, кострубатi iпнi. Зелено-золотi прапорцi, золотий блиск очей, щебет голосiв, ляскiт труб, закотистий смiх, безладний спiв заливають, закривають старi пнi змивають їх i волочать у бурному потоцi за собою.

I цiлий день на площах стоїть молитовне тихий натовп, а по вулицях буяє вакханалiя молодостi, спiву, смiху, танцiв i зелено-золотих прапорiв. Вiтер обома руками хапає з землi людську радiсть, перекидається нею, бризкає в розчиненi вiкна, п'янить, чучверить голови, посмiшки, душi.

I цiлий день п'яно й щасливо посмiхається Велика Матiр до розчучверених дiтей.

Принцеса Елiза явно хора. Вона совiсно виконує свої обов'язки, вона з усiєї сили стоїть бiля iпечi, героїчно миє посуд, саможертовно прибирає кiмнати, але всiм вже ясно видно, що вона хора. Та й як не захорiти. погане годування, постiйна дрiбна робота й постiйна туга за коханим.

I графиня, i панi Штор, i старий граф i по черзi, i всi разом умовляють її, просять, вимагають не робити нiчого? Але принцеса тiльки мовчки повiльно крутить головою — вона зовсiм не хора, вона почуває себе цiлком здоровою й буде робити все, що лежить на її обов'язку.

Одначе, коли вона не стоїть бiля печi, не миє посуду й не прибирає кiмнат, тодi вона лежить на канапi лицем догори, заплющивши очi, i не рухається.