Читаем Снігопад полностью

У «Чорному сонці» людно, здебільшого від азіатів, зокрема численних представників бомбейської кіноіндустрії, які позирають одне на одного, погладжують чорні вуса, намагаються з’ясувати, який ультражорстокий екшн будуть показувати у Персеполісі наступного року. Там зараз ніч. Хіро — один із небагатьох американців у тому закладі.

Уздовж задньої стіни бару тягнуться приватні кімнати — від маленьких кабінок тет-а-тет до великих конференц-холів, де на зустріч може зібратися ціла зграя аватарів. Хуаніта чекає Хіро в найменшій. Її аватар виглядає достоту так само, як і справжня Хуаніта — все чесно, жодних спроб приховати перші натяки на павутинку в кутиках великих чорних очей, а лискуча коса настільки деталізована, що Хіро бачить, як окремі пасма розбивають світло на крихітні веселки.

— Я у Да5ида вдома. А ти де?

— Я в літаку, так що зв’язок може зникати.

— Сюди летиш?

— Взагалі-то, в Ореґон.

— Портленд?

— Асторія.

— Якого ж милого ти оце зараз надумала податися в Асторію, штат Ореґон?

Хуаніта глибоко вдихає, тоді нерівно видихає.

— Якщо я скажу, ми посваримося.

— Що чути про Да5ида?

— Усе те саме.

— Діагноз?

Зітхає, здається втомленою.

— Не буде ніякого діагнозу. Проблема з програмним забезпеченням, а не з апаратним.

— Тобто?

— Вони проганяють усі основні тести. КТ, ЯМР-спектроскопія, ПЕТ, ЕЕГ. Все добре. З його мозком усе гаразд — апаратне забезпечення справне.

— Але мозок запустив неправильну програму?

— Щось отруїло його програмне забезпечення. Вчора увечері в Да5идовій голові стався збій — снігопад.

— Ти хочеш сказати, що це психологічна проблема?

— Вона за межами всіх усталений категорій. Це новий феномен. Хоча, власне, і дуже старий.

— Воно з ним сталося спонтанно чи як?

— Це ти скажи, — відповідає вона. — Ти ж був там учора. Що сталося після того, як я пішла?

— Він узяв гіперкартку «Снігопаду», яку Ворон дав йому біля входу в «Сонце».

— Бляха. От мудло!

— Хто мудло? Ворон чи Да5ид?

— Да5ид. Я ж його попереджала.

— Він його юзнув. — Хіро намагається описати Бренді з магічним сувоєм. — Тоді в нього почалися проблеми з комп’ютером, і його кікнули.

— Цю частину я чула, тому й викликала парамедиків.

— Я не бачу зв’язку між крашем у Да5ида і викликом швидкої.

— На сувої Бренді була не випадкова статика, він транслював величезну кількість цифрової інформації в бінарному коді. Ця інформація йшла просто в оптичний нерв Да5ида, а нерв, зрештою, частина його мозку: якщо вдивлятися людині в зіниці, побачиш термінал мозку.

— Да5ид не комп’ютер, він не читає бінарного коду.

— Він хакер, його робота зав’язана на бінарному коді, і вміння його читати впаяне в мозок на рівні глибинних структур. Він чутливий до такої форми передачі інформації. І ти також, хлопчику.

— Про яку інформацію мова?

— Кепські новини. Метавірус. Атомна бомба інформаційної війни — вірус, що змушує будь-яку систему інфікувати себе новими вірусами.

— І це його підчепив Да5ид?

— Так.

— А я чому не захворів?

— Ти стояв надто далеко. Роздільна здатність очей не дозволила прочитати бітового масиву. Він має бути просто перед тобою.

— Я про це подумаю, — мовить Хіро. — Але в мене є ще одне запитання. Ворон розповсюджує наркоту — в реальності, яка, серед іншого, називається «Снігопад». Що воно таке?

— Це не наркотик. Вони роблять так, щоб це нагадувало наркотик на вигляд і за ефектом, щоб його хотіли вживати. Бодяжать кокаїном і ще дечим.

— І що ж це, як не наркотик?

— Хімічно виділена сироватка крові, яку беруть в інфікованих метавірусом людей. Ще один спосіб поширювати інфекцію.

— А хто її поширює?

— Приватна церква Л. Боба Райфа, там усі інфіковані.

Хіро ховає обличчя в долонях. Насправді він нічого не обмірковує — просто дозволяє думці борсатися в черепі, аж поки вона сама не вирішить зупинитися.

— Хвилинку, Хуаніто. Ти вже визначся. Ця штука, цей «Снігопад» — вірус, наркотик чи релігія?

Хуаніта знизує плечима.

— А яка різниця?

Такі слова з вуст Хуаніти не допомагають Хіро повернутися в русло розмови.

— І це кажеш ти? Ти ж сама вірянка.

— Не скидай усі релігії на одну купу.

— Вибач.

— Віра є у кожного. У нас ніби вбудовані у клітини мозку релігійні рецептори чи щось таке, і ми чіпляємося за що завгодно, що може заповнити цю нішу. І от релігія свого часу була, по суті, вірусною — такий собі фрагмент інформації, що займався самореплікацією в людському мозку і переходив від однієї людини до іншої. Так було колись, і, на жаль, зараз усе відбувається точно так само. Було кілька спроб визволити нас з тенет примітивної, ірраціональної релігії. Першу спробу зробив Енкі[47] десь чотири тисячі років тому. Другу — гебрейські вчені у восьмому столітті до Різдва Христового, коли Сарґон II[48] напав і вигнав їх із рідного дому[49], але там, зрештою, все закінчилося звичайним фарисейством. Іще до однієї спроби вдався Ісус — і його вчення завірусилося за п’ятдесят днів після його смерті. Трохи стримувала вірус католицька церква, але зараз ми зіткнулися з великою епідемією, яка почалася в Канзасі 1900 року і відтоді тільки набирала сили.