Читаем Снігопад полностью

У першій точці на бруківці лежить мертвий Каліка. Шестифутовий кривавий шлейф тягнеться від тіла через вулицю, по діагоналі, до решітки водостоку. Медики стоять довкола, курять, п’ють каву з паперових стаканчиків, чекають, поки Силовики закінчать міряти і фотографувати, тоді можна буде забрати тіло в морг. Ніяких крапельниць, розкиданого медичного сміття, відкритих лікарських боксів — ніхто навіть не пробував бодай щось зробити.

Їдуть далі, кілька разів повертаючи, до наступного сузір’я вогнів. Тут навколо ноги МетаКопа надимають шину.

— Мотоцикл переїхав, — інформує Пискун, похитуючи головою з традиційною для Силовиків зневагою до жалюгідних молодших колег, МетаКопів.

Нарешті він перемикає радіоканал на внутрішні динаміки, і всі чують переговори. Слід мотоцикліста вже прохолов, і скидається на те, що більшість місцевих копів зараз намагаються дати раду наслідкам. Аж ось зателефонувала небайдужа громадянка і повідомила, що чоловік на мотоциклі та ще кілька осіб просто зараз витоптують поле хмелю біля її дому.

— Це за три квартали, — каже Пискун до водія.

— Хміль? — дивується Хіро.

— Я знаю, де це. Місцева мікроброварня, — пояснює Пискун. — Вирощують свій власний хміль. На підрядах із міськими садівниками. Коротше, в землі замість них порпаються китайські селяни.

Коли вони прибувають — перші представники закону на цій території, — стає очевидно, що Ворон завів своїх переслідувачів на поле, бо воно забезпечує чудове укриття. Важкі шишки хмелю, квітучі лози в’ються по підпорах, до яких підв’язані ще якісь високі рослини. Підпори з вісім футів заввишки, годі щось побачити.

Усі вилазять із машини.

— Відріз? — гукає Пискун.

Вони чують, як посеред поля хтось кричить англійською:

— Сюди! — але це не відповідь на запитання Пискуна.

Вони заходять у хміль. Обережно. Їх огортає густий запах, тягучий аромат, схожий на пахощі марихуани, різкий запах дорогого пива. Пискун знаком показує Хіро триматися позаду.

За інших обставин Хіро так би й зробив — він наполовину японець і загалом цілком законослухняний.

Але зараз не та ситуація. Якщо Ворон наблизиться до Хіро, то розмовлятиме з його катаною, і якщо до цього дійде, то краще Пискуну не стояти поблизу, бо після замаху може лишитися без руки.

— Йоу, Відріз! — горлає Пискун. — Це Силовики, і ми злі! Давай, пиздуй сюди. Час додому!

Відріз — принаймні, Хіро припускає, що це Відріз, — відповідає короткою автоматною чергою. Спалахи на кінчику дула стробоскопічно освітлюють лози. Хіро боком падає на землю, закопується у м’який ґрунт і перегній та на кілька секунд завмирає.

— Бля! — каже Відріз. Це розчароване «бля», а ще «бля» із добре відчутним підтекстом непозбувної бентеги та великого страху.

Хіро сідає навпочіпки, роззирається. Пискуна та іншого Силовика ніде не видно. Хіро протискається поміж підпірок у сусідній ряд, ближче до місця дії.

Інший Силовик — водій — стоїть у тому само ряду, метрів за десять від нього, спиною до Хіро. Він озирається через плече, тоді дивиться в протилежний бік і помічає ще когось — Хіро не може розібрати, кого саме, бо Силовик заступає огляд.

— Що за чорт, — бурчить Силовик.

Тоді ледь підстрибує, ніби здивувавшись, з його курткою на спині щось відбувається.

— Хто там? — цікавиться Хіро.

Силовик не відповідає. Він намагається розвернутися, але йому щось заважає. Щось розхитує лози навколо нього.

Водій здригається, переступає з ноги на ногу, хилиться на бік.

— По ходу, довийобувався! — каже він голосно, ні до кого, власне кажучи, не звертаючись. Тоді зривається і підтюпцем біжить геть від Хіро. Невідомий із міжряддя кудись зник. Силовик біжить дивним, якимсь закляклим алюром, різко випроставшись і притиснувши руки до боків. Його яскраво-зелена вітрівка розвівається якось неправильно.

Хіро біжить слідом. Силовик трюхикає до кінця міжряддя, де вже видно вогні вулиці.

Силовик вибігає з поля на мить раніше за Протагоніста, і коли Хіро дістається краю, той уже на середині дороги, освітленої переважно миготливим блакитним світлом величезного відеоекрана. Водій крутиться навколо своєї осі, супроводжуючи кожен оберт дивними маленькими притулами, кепсько втримуючи рівновагу.

— Ааа, ааа! — заводить він низьким і спокійним голосом, клекоче, ніби хоче прочистити горло.

Силовик повертається, і Хіро бачить, що він нашампурений на восьмифутовий бамбуковий спис. Половина його стирчить спереду, половина ззаду. Задня половина потемніла від крові та чорних фекальних плям, передня — зеленаво-жовта і чистенька. Силовик бачить лише передню половину, він ялозить по ній руками туди-сюди, наче намагаючись підтвердити те, що бачать очі. Потім задня половина вдаряє в припарковане авто, розбризкуючи шматочки зельцу на відполірований кузов. Голосить сигналізація. Силовик чує той звук і повертається — подивитися, в чому річ.