Читаем Сяйво полностью

Пополудні цього осяйного дня батьки були нагорі, і Денні розумів, що вони там кохалися. Зараз вони дрімали. Він знав, що вони почувались щасливими. Його матері все ще було трохи лячно, а от настрій батька був дивним. Було таке відчуття, ніби він зробив щось дуже важке, і зробив це правильно. Але Денні не вдавалося розібратися, чим саме було оте щось. Батько стеріг ту річ ретельно, навіть у власній голові. Як таке можливе, дивувався Денні, радіти зробленому тобою і водночас так цього соромитися, що намагатися про нього не думати? Його бентежило це питання. Він не думав, що таке можливе… в нормальному розумі. Найнаполегливіші промацування ним батька давали йому тільки тьмяну картинку, як щось, схоже на восьминога, вихором злітає в невблаганне синє небо. І в обох випадках, коли він достатньо сильно зосереджувався, щоби цього дістатися, тато раптом починав дивитися на нього пронизливо й лячно, ніби він розумів, що зараз робить Денні.

Зараз Денні був у фойє, готуючись вийти надвір. Він часто виходив гуляти, беручи з собою санки або надягаючи снігоступи. Йому подобалося вибиратися з готелю. Коли він перебував надворі, на сонячному світлі, здавалося, ніби якийсь тягар спадає йому з плечей.

Він підтягнув стілець і, ставши на нього, дістав з шафи в бальній залі свою парку й утеплений комбінезон, а потім, сівши на стілець, їх одягнув. Чобітки стояли в ящику для взуття, він взув їх, а коли шнурував і зав’язував сирицеві поворозки акуратними бабусиними вузлами, від зосередження в нього аж язик висунувся і стирчав у кутку рота. Натягнувши рукавиці і лижварську маску, Денні був готовий.

Через кухню він попростував до задніх дверей, але там завагався. Йому вже набридло гратися на задвір’ї, а ще о цій порі дня на ту місцину падатиме тінь готелю. Йому не подобалося перебувати навіть у тіні «Оверлука». Він вирішив, що начепить натомість снігоступи і спуститься на ігровий майданчик. Дік Хеллоран казав йому, щоби він тримався подалі від топіарію, але згадка про живоплотових тварин його не вельми стурбувала. Зараз вони поховані під сніговими заметами, нічого явного, тільки невиразна кучугура, що була головою кроля і лев’ячими хвостами. Манячачи отаким чином зі снігу, ці хвости виглядали більш абсурдними, аніж лячними.

Денні відчинив задні двері й забрав з молочарської платформи свої снігоступи. За п’ять хвилин він уже підв’язував їх собі до стіп на передньому ґанку. Тато був казав йому, що в нього (у Денні) є схильність до користання снігоступами — ледача, човгаюча хода, вивертання щиколотки, завдяки чому сніговий пил струшується з плетених підошов якраз перед тим, як нозі ступити знов, — усе, що йому залишається, це напрацювати собі м’язи на стегнах, гомілках і щиколотках. Денні виявив, що щиколотки в нього втомлюються найшвидше. Ходіння на снігоступах було майже таким само важким для щиколоток, як катання на ковзанах, бо тут ти мусив повсякчас очищати плетінки. Щоб дати щиколоткам відпочинок, ти мусив кожні хвилин п’ять зупинятися з розставленими ногами і щоб снігоступи пласко впиралися в сніг.

Але на шляху до ігрового майданчика йому не доведеться відпочивати, бо там усю дорогу вниз. Менш ніж за десять хвилин по тому, подолавши сходження і спуск з монструозної снігової дюни, яку намело на передній ґанок «Оверлука», Денні вже стояв на ігровому майданчику, поклавши долоню в рукавиці на дитячу гірку. Він навіть не захекався.

Під глибоким снігом ігровий майданчик мав вигляд набагато кращий, аніж протягом всієї осені. Він скидався на скульптури в якійсь казковій країні. У дивних позиціях застигли схоплені морозом ланцюги гойдалки, сидіння гойдалок для великих дітей спочивали просто на поверхні снігу. Гімнастичні джунглі перетворилися на льодову печеру, яку охороняли скрапуючі ікла бурульок. Тільки димарі іграшкового «Оверлука» стирчали понад снігом

(хотілося б, аби й інший завалило так само, тільки щоби нас у ньому не було)

та верхівки бетонних труб видавалися в двох місцях, наче ескімоські іглу[211]. Денні добрів туди, присів навпочіпки і почав рити. Невдовзі перед ним відкрилася темна паща одного з них і він прослизнув у холодний тунель. У своїй уяві він був Патриком Макґуханом, секретним агентом (вони двічі дивилися повтори цієї програми по місцевому Берлінгтонському[212] телеканалу, і тато жодного разу не пропустив; він би навіть від вечірки якоїсь відмовився, аби тільки залишитися вдома і подивитися «Секретного агента»[213] або «Месників»[214], і Денні дивився їх разом з ним), який у горах Швейцарії втікає від агентів КДБ. Це небезпечний лавинами район, і осоружний агент КДБ Слоббо вже убив його подружку отруйним дротиком, але десь неподалік росіяни тримали свою антигравітаційну машину. Ймовірно, якраз у кінці цього тунелю. Він дістав свій автоматичний пістолет і рушив вглиб бетонного тунелю, насторожені очі широко розкриті, віддихи вириваються хмарками.