Льонька сльози втер, жінку до себе притис:

– Дарка, яка ж ти в мене… Такий я перед тобою винуватий! Такий винуватий… Хоч убий мене! Їй-бо, заслужив. Це через мене дитина втекла. Бо п'яний був. Не зумів вас захистити.

Дарина на нього глянула:

– Ти в мене золотий, Льончику! Оце б сто чоловіків переді мною стали, а я б однаково тебе обрала.

Льонька задихнувся і заплакав іще дужче.

Так до ночі й просиділи. А чого ж? Поспішати не було куди. Самі лишилися.

Наступного дня хреста злампічили удвох. І Льонька сказав:

– Дарина, я більше пити не буду. І простягнув жінці кілька зім'ятих купюр.

– От і добре, – всміхнулася Дарина. – Нам би тепер тільки дитину дочекатися і… заживемо. Так, Льончику?

Надвечір у Катерининій кімнаті одне до одного притислися.

– Ох і зимно, – прошепотіла Дарина.

– Я зараз…

Льонька з-під ковдри ковзнув, до грубки саморобної дров підкинув. Подумав – і ще докинув:

– А чого нам дрова економити? Завтра піду за балку й нарубаю, – сказав.

– Затулку прикрий, любчику, – нагадала Дарина.

А Льонькиною рукою, либонь, диявол водив. Затулку прикрив аж занадто. Під ковдру сховався, Дарину голубить. Ув обіймах поснули.

На ранок – не прокинулися.

За тиждень голодні шанівські пси добралися до Катерининої кімнати.

Розділ 5

Ігор Крупка закохався до повного божевілля: цнотливий колекціонер відкрив свою печеру скарбів примхливій Жанночці, чого сам від себе не сподівався. Жанночка запитала у перший день знайомства:

– Ти далеко мешкаєш? І вже через півгодини Крупка-молодший тремтячими руками відчиняв двері двокімнатної квартири у серці Подолу.

– Овва! – оцінила Жанночка Крупчину колекцію й пішла до ванної кімнати.

– Чорт! – Ігор згадав про звалище брудних шкарпеток, що давненько жили у кутку ванної. Та дарма він хвилювався: коли Жанночка вловлювала запах грошей, вона вміла не помічати таких дрібничок, як покручені чоловічі шкарпетки під ногами, Жанночка прийшла й залишилася. Тіло її було настільки звабливим і майстерним, що Ігор Крупка з радістю смажив яєчню щоранку, регулярно викидав у сміття брудні шкарпетки й двічі на день чистив зуби, чого раніше від нього не могли добитися ні матуся, ні батько-професор. Із набагато меншою радістю Ігор купив спочатку теплі колготки, щоби не мерзли Жанноччині ніжки. Потім до колготок – чобітки від Ваіlу, під чобітки теплу спідничку від Armani за зовсім незрозумілу для Крупки-молодшого ціну. Але то все квіточки. Завірюхами дражнилася зима, і Жанночці заманулася шуба. Справжня шуба з яскраво-блакитної норки, бо Жанночка пояснила: до блакитних очей і рудого волосся блакитна норка пасуватиме якнайкраще.

Крупка пручався, скільки міг. То затримувався на роботі, то вимислював терміновий виклик на експертизу старожитностей. Та доля суворо взяла за комір і привела до хутряного салону. І сталося це так. Ігор із Жанночкою йшли до філармонії. Не те щоби Крупка-молодший уважав себе за меломана – просто колеги в університеті розповсюджували квитки серед студентів, і Крупці вигоріло два зайві безкоштовні. «Чому б тактовно не пояснити дівчині, що у світі є не тільки шуби та спідниці! – наївно подумав Крупка-молодший. – Хай послухає класику! Хай побачить, що я – людина високого творчого польоту… Хай закохається у мене ще дужче». Крім того, до філармонії мали припхатися з десяток університетських викладачів, і Крупці дуже кортіло, щоб вони повмирали від заздрощів, дивлячися на красуню, яка поряд із ним.

Жанночка погодилась піти до філармонії аж занадто легко.

Крупка розслабився. Та дорога до філармонії жорстоко пролягла повз салон «Імперія хутра», і Жанночка запитала – ніби ненавмисне: – Ігорчику, в нас іще є час?

– Так, сонечко, – відповів дурний Крупка. – До концерту ще майже година. – Ігорчику, я заскочу на хвилинку… – І Жанночка показала пальчиком у бік хутрового салону.

– Але ж… – почало доходити до Крупки.

– Я тільки примірю! – відповіла Жанночка вже від дверей салону, і Крупка-молодший покірно поплентався слідком.

Жанночка спочатку примірила одну шубку, потім довго сварилася з продавцем. Крупка-молодший нервово зиркав на годинник і розумів: на концерт вони катастрофічно запізнюються, а отже, покрасуватися із Жанночкою у фойє вже не вдасться. Коли до музичної феєрії лишалося хвилин п'ять, Жанночка втонула у розкішній блакитній шубці й виголосила вирок: – Ігорчику! Ця шубка створена тільки для мене. Правда?

– Так, сонечко, – промимрив Крупка-молодший і пішов до продавця.

Салон зачинявся за півгодини. За цей час Крупці-молодшому треба було встигнути змотатися додому, без свідків витягти зі схованки п'ять тисяч доларів, зайцем метнутися назад, заплатити… І все тільки заради того, щоб уночі Жанночка не копилила губки, а ластилася і дарувала неземну насолоду.

– Я на тебе тут почекаю, – згодилася Жанночка, і Крупка побіг.