Після втечі з озера Іванюту бачать наступного ж дня в Польовому. Дістається туди він краденим мотоциклом. Чому до Зайцева? Логічніше було б відразу до тайника, забрати золото. Чи, може, він так і зробив? Скільки часу треба, щоб заскочити на Литу могилу? Втім, навряд, чи на це він зважився б. Недалеко село, дорога на озеро, та й туристів можна зустріти. Вбивство Зайцева-Панасюка, як ствердила експертиза, трапилось в той час, коли Іванюта ще знаходився під арештом. Був чи не був Іванюта біля тайника? Коли був, тоді застав його розграбованим і міг натрапити на труп Зайцева. І їхати в Польове йому було б нічого. Значить, він біля тайника не був. Не був. Ще не був! Але ж може навідатись? Повинен. Хоча б тому, щоб перевірити, чи не спустошив Зайцев тайник. Логічно? Цілком! А це значить — в будь-яку хвилину Іванюту можна чекати біля Литої могили. Тобто неподалік озера, з якого він утік. Хоч це й небезпечно, але до тайника він повинен навідатись. Можливо, там була захована частина скарбу з озера. Треба негайно телефонувати майору Гурбі в Знам’янку. Зовсім не виключено й те, що біля тайника з’явиться Танченко, якщо тільки він не побував там раніше.

Так розмірковуючи, Карий незчувся, як опинився біля свого будинку. Подзвонити в Знам’янку вирішив невідкладно прямо з дому.

24

Психолог дістав з шафи невеличку чорну шкіряну валізку, клацнув замками.

— От бачиш — і згодилось. Недаремно ми Зайця за роботу засадили відразу. Золоті руки в чоловіка були. Коли б не відколовся від нас, скільки б змогли справ провернути.

— Сам казав — тільки засне — не стримався Шершень, якому згадка про Зайцева була неприємна. Він пройшов через усю кімнату до вікна, став перед ним, вдивляючись в дорогу.

— Що робитимемо?

— Як що? Зустрічати підемо дорогого гостя.

— Здурів? Та нас же на першому перехресті заметуть. І квакнути не встигнеш. Ні, я не піду. Чорт з ним, з золотом. І того, що є, вистачить. А йти туди мені — це все одно, що у в’язницю добровільно.

— Підеш, Шершню, підеш… Негоже з півдороги сходити. Золото буде наше, а доля зростає, на двох — усе.

— Бери все сам, а мене облиш. Залягти на дно мені треба, Заєць на мені.

— Не канюч! Заєць сам голки споряджав, ти не винен. І не розкисай. Тільки подумай — скарб можемо мати через день–два. Та ми цього піжона витрусимо до нитки! Нікуди йому діватись, нікуди! Коло тайника блукатиме. Побачить — пустий, буде нас шукати… Де ми — він не знає. Зайця не знайде, куди дінеться? До свого тайника. Отут нам його треба не проґавити. Він буде в лісі десь поблизу. Тайник повинен бути десь неподалік. Не міг він його далі влаштувати, чого б він нас туди виманював? У Чорний ліс, в таку далину? Ти думаєш, для нашої безпеки? Дідька лисого! У нього там щось таке є. Повинно бути! Словом — треба їхати.

— Заметуть нас.

— Не заметуть! — вже сердито гаркнув Психолог. — А оце для чого?

Він вивернув посеред столу вміст валізи — одяг, документи.

— Тебе міліція взагалі ще не знає, але все одно змінимо легенду. Я буду така собі Лариса Федорівна Киященко. Дивись сюди, схожа?

З паспорта на Шершня глянуло обличчя красивої жінки з рисами Психолога.

— Ну ти даєш?

— Ти сюди глянь.

Він розкрив ще один паспорт. В ньому була вклеєна його, Шерстюка, фотографія. “Киященко Захар Костьович”,— прочитав він.

— Ну, чоловіче, дай-но мені бритву, дружина поголиться, Що ти кліпаєш очима? Документи зроблені на совість. Завтра ж поселимось у Цибулевому або біля озера десь, будемо “відпочивати”. А за мене ти не хвилюйся — я жіночка буду справна.

І Психолог зареготав, поплескуючи оторопілого Шерстюка по плечу.

25

Майор Гурба ледь гамував своє роздратування. Останнім часом у “його районі” три надзвичайні випадки. Втік — і немов крізь землю провалився небезпечний злочинець. У лісника вкрали мотоцикла. Правда, він знайшовся незабаром, аж у Полтавській області. Тепер на тобі — вбивство біля Литої могили якогось науковця з тої ж Полтавщини. А ще — недавній дзвінок цього симпатичного слідчого.

Карий подобався майору своєю ненав’язливістю і водночас чіпкою хваткою, міцною логікою мислення. Згадати тільки — як взяли вони цього Корчика з золотом, а Іванюту на пошті? Тільки ж треба було Лавренюку проморгати цього золотошукача на озері.

Й не пригадати, щоб зі слідчого експерименту при конвої, понятих утік в наручниках злочинець. Такого спіймати тепер буде нелегко.

І хоч Карий позавчора по телефону переконував, що Іванюта неодмінно повинен з’явитись у районі Литої могили, тобто там, де знайшли тіло Зайцева, Гурба поставився до такої версії недовірливо. Він знав — страх гонить злочинця подалі від того місця, де він коїв злочин. Не втік же він, щоб повернутись. Малоймовірно, але колезі треба допомогти. І він відправив в Цибулеве ще вчора оперативну групу. Сьогодні ж хотів переговорити з дільничним. Чи не помітив той чого підозрілого?

Недавно Водяне залишила експедиція Довгая, цього дивакуватого вченого, який буквально молився на знайдені поблизу мертвого озера рослини. Випадок з аквалангістом шокував старого.