І все зійшлося. Бо Інна з’ясувала, що у Марини Ткачук були сутички з хіміком-технологом Лучко. Та прохала, навіть погрожувала, щоб Марина списала деякі наркотики, пояснюючи, що в неї начебто дуже хвора тітка. І останнє. Коваленко, який колись займався цією справою, пригадав, що коли трапилася крадіжка, по заводоуправлінню повинна була чергувати Лучко. Але їй подзвонили і повідомили, що вдома трапилось нещастя, і вона офіційно відпросилася. Перед тим як піти, вона лишила охоронцям свою вечерю — термос з кавою та бутерброди. Отож в нашій справі з’явилася нова фігура, але це вже зовсім інша розповідь.

Єдине, що я можу додати без удаваної скромності — ми розплутали справу про пограбування у тридобовий строк.

Наступного дня о вісімнадцятій тридцять я заступив на пост, який знаходився в п’ятдесяти метрах від тролейбусної зупинки, біля будинку номер двадцять п’ять. Хвилин через десять під’їхав потрібний мені тролейбус, із нього вийшла Інна й рушила в мою сторону. Коли вона підвела очі, то побачила величезний букет квітів, а за ним старшого лейтенанта Федорчука.

На цей раз очі дівчини були лагідні і веселі.

Юрій Дмитренко

РОЗШУК

Пригодницька повість

1

Слідчий Максим Карий пругко підвівся з-за столу, потягнувся до хрускоту в суглобах, і на обличчі в нього з’явилася іронічна посмішка. І хто це вигадав, що робота в міліції — часті сутички з озброєними злочинцями, карколомні пригоди? Зрештою, коли розібратися, то найуживанішим знаряддям праці слідчого виявиться… друкарська машинка. Бо на ній працюєш набагато частіше, ніж тримаєш в руках зброю… До речі, коли йому останній раз доводилося братися за пістолета? Навіть пригадати відразу не вдається. Ось тобі й романтика! Правда, остання справа, котру він сьогодні, вважай, закінчив, була навдивовиж заплутана, цікава. І як добре тепер згадувати про неї в минулому. А почалося все з того, що в парку Перемоги закохані знайшли вбитого. Слово ж яке — “знайшли”… Як він там у звіті написав?

Карий повернувся до столу, взяв до рук аркуш машинопису. “Наштовхнулись…” Теж не дуже правильно, та це, зрештою, не детектив, а звіт старшого слідчої групи.

Монети… Багато в цій справі золотих монет. Де б він їх раніше стільки бачив? Вони з’являлися в місті невідомо звідки. Дійшло до того, що в барі за кухоль пива золотим почали розраховуватись… І все ж навіть тепер, після арешту злочинця, конфіскації золотого скарбу, не все ще зрозуміло. Звичайно, тепер слідчий прокуратури доведе справу до кінця. Кожен у їхній оперативній слідчо-пошуковій групі, створеній у зв’язку з важливістю розкриття низки злочинів, пов’язаних з убивством, спекуляцією золотом, шантажем, підробкою документів, мав чимало роботи. І він, пригадується, не раз відчував, як час, відведений для розслідування, затискає його в лещата обставин, квапить, змушує помилятися… Помучитися зі справою Іванюти довелося добряче і йому, і уповноваженому карного розшуку Миколі Істоменку, а особливо — начальнику слідчого відділення майору Завагіну…

Гроші, золото… В роботі слідчого вони майже завжди асоціюються з поняттям злочин. Ось і цього разу. В долоні у вбитого була затиснута золота монета. Обличчя — спотворене сумішшю кислот. Документів – ніяких. Це вже згодом встановили особу потерпілого, ним виявився робітник Павло Шугін. Хто б міг тоді подумати, що це вбивство буде тісно пов’язане із зникненням з наукової експедиції, яка обстежувала озеро Берестувате у Чорному лісі, одного з її членів — Олега Іванюти?