Читаем РАЙ.центр полностью

Об одинадцятій п'ятнадцять Ростислав Коноваленко дізнався, що в лікарні врубили електрику. Оскільки з рибками від розібрався ще під ранок, тож хвилин двадцять м'яв морди помічникам, а потім зателефонував Ромі Шиллєру.

Рома Шиллєр якраз тирлувався в кабінеті полковника Баклана, тому дзвінок Коноваленка довів його до миттєвої панічної істерики.

— Будьте на лінії! — нервово. З кабінету в коридор прожогом. Тихий закуток знайшов.

— Пане, ви з глузду з'їхали?! Якого біса ви мені телефонуєте? Ми з вами контракту не підписували?

Коноваленко назвав цифру, і Рома остовпів. Цікава перспективка вимальовувалася. Ці двоє — Сердюк і Коноваленко, — здається, пішли ва-банк, а в таких ситуаціях люди гроші не рахують. Сеча під кадиком, кров в очах — або пан, або пропав. З власних спостережень Рома Шиллєр напевне знав головне: і переможець, і переможений однаково втратять лише в одному — у грошах. І Рома Шиллєр вирішив зібрати врожай.

— Добре... Зустрінемося...

— Часу нема! — відрубав Коноваленко. — Працюємо в телефонному режимі.

Легко сказати! А якщо Рома Шиллєр бачить прямо по курсу приймальню міністра ВС, а повз нього коридором ідуть дядьки з такими погонами та лампасами, один вигляд яких гальмує не те що думки, обмінні процеси в усьому організмі?

— Добре! У телефонному режимі, але за п'ять хвилин!

За дві хвилини устиг залишити Баклану, якого викликали до керівництва, повідомлення, що повернеться за десять хвилин. Ще дві хвилини пішли на термінову евакуацію з небезпечної установи. І в останню з п'яти Рома Шиллєр спокійно йшов геть від МВС і одночасно думав, що за нетерплячка змушує Коноваленка так активно кидати в нього купюрами.

Дзвінок застав посеред тротуару. З мобільним коло вуха Рома присів біля зграйки голубів, простягнув до них руку.

— Тільки не переповідайте мені суть проблеми. Я в темі. Як там наш лікар?

— Втік, падло...

Рома напружився і подумки похвалив себе за професіоналізм. Якийсь дилетант не поцікавився б деталями і мав би перелом хребта без поїздки в Альпи. У кращому випадку.

— Ми про електрику?

— З адміністрації маякнули, що в район президент може приїхати.

— Геніально! — Рома Шиллєр образився. На Сердюка. Ідея Ромина, а Сердюк, невдячна свиня, йому навіть доброго слова не сказав. Ну що ж! Отже, у Роми з'явився й особистий мотив.

— Робити що?! — спитав Коноваленко.

— Відрубати електрику в усьому райцентрі, — сипав ідеями Рома. — Аварія. Серйозна. На відновлювальні роботи піде не менше за тиждень. — Задумався. — Чекайте... У вас там цукрозавод?..

— Буряк у полі!

— А-а-а... Це міняє справу. Це навіть краще. Вас ніхто не запідозрить. Гасіть на фіґ той райцентр. Хай дітей роблять по темному.


Благородний намір Івана Степановича попередити Сердюка про задуми бандюків наштовхнувся на несподівану перешкоду. Лікар вперше був у столиці і, де знаходиться приймальня депутата, поняття не мав. З готелю на Подолі Макс із Шиллєром привезти його на автівці, до того ж — трошки нетверезого, і тепер, під уважними поглядами Свирі і Микишки, дядько зосереджено морщив лоба, але вказати напрямок руху не міг.

— Що ж ти, поважний чоловіче, мітки дорогою не лишав? — спитав Микишка.

— Згадав! — раптом просяяв дядько. — Шпиталь військовий проїжджали. Нам би до шпиталю, а там розберуся.

— Тобі, поважний чоловіче, самому б до шпиталю, — завважив Микишка, коли взявся допомагати дядькові на ноги зіп'ятися.

І те. Вигляд у лікаря кепський. Капелюха загубив бозна-де, рукав у піджака відірваний, сорочина — кров з багнюкою, і лице червоно-синє. Красний пан! І руки порожні — ні тобі дипломата пластмасового, ні торбини з харчем. На кумів обіперся, крок-другий зробив... Кривиться, але суне.

— Треба, хлопці, треба, — кумам, ніби ті противляться.

Так-сяк із хащів на людну місцину вибралися, запитали першого-ліпшого:

— До військового шпиталю як дійти?

Куми лише бровами грали, так цікаво перехожий шлях показував.

— На Поштовій площі сідайте у метро, до площі Льва Толстого. Перехід на станцію «Палац спорту», і до станції «Печерська».

— Що це — метро? — спитав Свиря лікаря.

— Поїзди під землею. — Лікар ніяк не міг звикнути до дивних помічників. — Досить уже, хлопці, придурюватися.

— Під землею?! — Свиря. — Свят, свят. Ми під землю доброю волею не підемо.

— Не підемо, поважний чоловіче, — підтвердив Микишка, і трійця почвалала уздовж Дніпра аж до Лаври. Від Лаври, підказали люди, на гору і все прямо, так до шпиталю й доберетеся.

Шлях неблизький. Куми, знай, тупають — не звикати, а дядько зовсім ослаб. За ребра рукою тримається, втомився, та знаку не подає. Коли відставати став, куми перезирнулися, попід руки його.

— Ти, поважний чоловіче, не тривожся. Знайдемо ми тую добру людину. Знайдемо і попередимо про зраду. На те — сердюки, — Свиря.

— Сердюки? А казали — серденята? — лікар йому слабо.

— Серденята, вояки Дорошенкові. А як язик ліпиться, то сердюки. Так і записані. Свирид Сердюк та Микита Сердюк.

— Оце диво. А депутат той... До якого спішимо... Теж Сердюк...

Свиря од такої новини над землею звився.

Перейти на страницу:

Похожие книги

Земля
Земля

Михаил Елизаров – автор романов "Библиотекарь" (премия "Русский Букер"), "Pasternak" и "Мультики" (шорт-лист премии "Национальный бестселлер"), сборников рассказов "Ногти" (шорт-лист премии Андрея Белого), "Мы вышли покурить на 17 лет" (приз читательского голосования премии "НОС").Новый роман Михаила Елизарова "Земля" – первое масштабное осмысление "русского танатоса"."Как такового похоронного сленга нет. Есть вульгарный прозекторский жаргон. Там поступившего мотоциклиста глумливо величают «космонавтом», упавшего с высоты – «десантником», «акробатом» или «икаром», утопленника – «водолазом», «ихтиандром», «муму», погибшего в ДТП – «кеглей». Возможно, на каком-то кладбище табличку-времянку на могилу обзовут «лопатой», венок – «кустом», а землекопа – «кротом». Этот роман – история Крота" (Михаил Елизаров).Содержит нецензурную браньВ формате a4.pdf сохранен издательский макет.

Михаил Юрьевич Елизаров

Современная русская и зарубежная проза
Дива
Дива

Действие нового произведения выдающегося мастера русской прозы Сергея Алексеева «Дива» разворачивается в заповедных местах Вологодчины. На медвежьей охоте, организованной для одного европейского короля, внезапно пропадает его дочь-принцесса… А ведь в здешних угодьях есть и деревня колдунов, и болота с нечистой силой…Кто на самом деле причастен к исчезновению принцессы? Куда приведут загадочные повороты сюжета? Сказка смешалась с реальностью, и разобраться, где правда, а где вымысел, сможет только очень искушённый читатель.Смертельно опасные, но забавные перипетии романа и приключения героев захватывают дух. Сюжетные линии книги пронизывает и объединяет центральный образ загадочной и сильной, ласковой и удивительно привлекательной Дивы — русской женщины, о которой мечтает большинство мужчин. Главное её качество — это колдовская сила любви, из-за которой, собственно, и разгорелся весь этот сыр-бор…

Сергей Трофимович Алексеев , Карина Сергеевна Пьянкова , Карина Пьянкова

Любовное фэнтези, любовно-фантастические романы / Проза / Современная русская и зарубежная проза / Самиздат, сетевая литература / Современная проза
Точка опоры
Точка опоры

В книгу включены четвертая часть известной тетралогия М. С. Шагинян «Семья Ульяновых» — «Четыре урока у Ленина» и роман в двух книгах А. Л. Коптелова «Точка опоры» — выдающиеся произведения советской литературы, посвященные жизни и деятельности В. И. Ленина.Два наших современника, два советских писателя - Мариэтта Шагинян и Афанасий Коптелов,- выходцы из разных слоев общества, люди с различным трудовым и житейским опытом, пройдя большой и сложный путь идейно-эстетических исканий, обратились, каждый по-своему, к ленинской теме, посвятив ей свои основные книги. Эта тема, говорила М.Шагинян, "для того, кто однажды прикоснулся к ней, уже не уходит из нашей творческой работы, она становится как бы темой жизни". Замысел создания произведений о Ленине был продиктован для обоих художников самой действительностью. Вокруг шли уже невиданно новые, невиданно сложные социальные процессы. И на решающих рубежах истории открывалась современникам сила, ясность революционной мысли В.И.Ленина, энергия его созидательной деятельности.Афанасий Коптелов - автор нескольких романов, посвященных жизни и деятельности В.И.Ленина. Пафос романа "Точка опоры" - в изображении страстной, непримиримой борьбы Владимира Ильича Ленина за создание марксистской партии в России. Писатель с подлинно исследовательской глубиной изучил события, факты, письма, документы, связанные с биографией В.И.Ленина, его революционной деятельностью, и создал яркий образ великого вождя революции, продолжателя учения К.Маркса в новых исторических условиях. В романе убедительно и ярко показаны не только организующая роль В.И.Ленина в подготовке издания "Искры", не только его неустанные заботы о связи редакции с русским рабочим движением, но и работа Владимира Ильича над статьями для "Искры", над проектом Программы партии, над книгой "Что делать?".

Афанасий Лазаревич Коптелов , Виль Владимирович Липатов , Рустам Карапетьян , Кэти Тайерс , Иван Чебан , Дмитрий Громов

Проза / Советская классическая проза / Современная русская и зарубежная проза / Фантастика / Современная проза / Cтихи, поэзия