За мить до кабінету ввійшов Ростислав Дмитрович Коноваленко. Із задоволенням вдихнув свіже — Дніпро поряд — повітря. Тільки на це помічники і здатні — кабінет провітрити після своєї грубої і безрезультатної роботи. Усе сам! Нічого... Ростислав Коноваленко ще замолоду навчився людям язики розв'язувати. Батіг не допоміг. А в нього пряник є. Всівся у крісло і тільки тепер побачив розчинене вікно й шмат арматури на закривавленій підлозі.

— Свідок де?! Свідок де, дебіли?! — кричав, а кричати вмів. —

Покидьки! Виродки, мать вашу... — Жбурляв у помічників — за мить перед Коноваленком стали — все, що під руку траплялося. А снайпером, мабуть, ніколи не був: цілив мармуровою попільничкою в помічника, а вцілив у акваріум. Дрязь — вода зі склом на підлогу. Кров змила. Чисто стало. На мокрому паркеті мертві рибки упереміж зі склом видавалися екзотичними прикрасами. У кожної справи своя естетика.

День другий

Сонце зійшло. Відлетіла перша після Любиного польоту і ніч, та забуття не прийшло. Щоденні сенсації губляться І тільки в суспільній свідомості й телевізійних новинах. У реальності кожна має продовження аж до щасливої — чи не дуже — крапки.

У цю ніч Люба не спала. Макс не спав. Володимир Гнатович подумки розкладав пасьянси, Євгенія крутилася. Шиллєр гроші рахував, Коноваленко трудився. Дядькові заснути не дали, серденята тривожилися. І Макар не спав. І Гоцик. А раніш за всіх до справ взялася Марта-клопотуха. Не з власної ініціативи. О шостій ранку полковнику Баклану, що хропів поряд з нею на готельному ліжку, зателефонували підлеглі з регіону і повідомили — лікар вдома не з'явився.

— Марто, передай Сердюку новину... У мене зранку нарада в прокуратурі, — попросив коханку Баклан.

— І як я поясню Володимиру Гнатовичу свою... поінформованість? — не второпала Марта.

— А-а-а... Що там пояснювати? Скажеш, я не схотів турбувати його о шостій ранку, тому зателефонував тобі.

— А... о котрій мені потурбувати шефа? — спробувала уточнити Марта.

— Твій робочий день коли починається?

— О десятій.

— От о десятій і потурбуй! — порадив Баклан.

Марта вирішила інакше — поїхати додому, причепуритися, почистити після Баклана зуби і тільки потім зателефонувати шефу. Підсвідомо відтягувала момент. Переживала, бідолашна, — як Володимир Гнатович сприйме погану новину? Вона й так винуватою почувається — проґавила лікаря. А тепер виходить... Та Сердюк на диво спокійно вислухав Марту.

— Знайди Шиллєра і будьте на зв'язку. Як зателефоную — під'їдете вдвох до мене додому, — наказав.

— Добре, Володимире Гнатовичу! — зі шкіри пнеться, а розуміти — не розуміє. Може, шеф не почув... про лікаря?

І звідки Марті знати, що о восьмій ранку Сердюку телефонував заступник міністра Лактіонов — довго вибачався за ранній дзвінок, белькотів щось про енергетичну безпеку, посадові інструкції й урешті наважився...

— Лікарню довелося... відімкнути. Дзвінок з Адміністрації президента...

Сердюк поклав слухавку і раптом відчув такий азарт, аж ніздрі затремтіли. Коноваленко! Це міг зробити тільки Коноваленко. Тепер Володимир Гнатович напевно знав й інше — лікар додому не повернеться.

По вітальні — туди-сюди. Мізки працювали. Компромат на

Коноваленка. Терміново. Давно вже потрібно було цим зайнятися.

Знав же, знав — комсомольські функціонери образ не забувають. Сам такий. Баклан, сука, мобільний вимкнув. Нічого... Що ще? Перевірку податкової на цукровий завод. Екологічну інспекцію! Довкілля точно забруднюють. Ще? Все про інші джерела доходів Коноваленка, зв'язки, друзів, партнерів. І... увімкнути електрику у клятій лікарні. Тепер це вже справа принципу. Військову частину знову доведеться відрубити? Та хоч всю країну.