Читаем РАЙ.центр полностью

«І нехай», — думала, вимітаючи недопалки з-під клубних крісел. Взагалі дивно, що її зміг зацікавити відвідувач дорогого нічного клубу, до яких вона ставилася з презирливою іронією: дурні люди, так бездарно марнують час... Закінчила роботу, невідомо з чого відмовилася від пакету харчів, що вже приготувала для неї кухар, вийшла з клубу, з надією глянула навкруги: місто тільки прокидалося, біля готового відіспатися вдень нічного клубу — жодної живої душі.

— І нехай, — прошепотіла. Пішла до трамвайної зупинки.

Поодинокі перехожі поспішали у справах, весняна прохолода пробиралася під легку футболку. Люба згадала незручну ситуацію, у яку сама поставила себе вчора, коли довго товклася біля Могилянки, потім повільно йшла до кав'ярні, чим повністю викрила своє хвилювання... Озирнулася просто так. Як вчора біля «Кофе-гаусу». І аж задихнулася — за нею услід ішов Макс. Усміхався, наче виграв чергову партію.

— Любо... Привіт! — так просто і так невимушено, ніби сто років знайомі.

— Привіт, — усміхнулася. Ну дивний же.... Дивний. І... передбачуваний. Вона знала, знала, знала, що він з'явиться. Вона не знала, звідки знає це, але знала...

Трохи гонору в очі:

— Ти вдруге йдеш за мною... Це... стратегія?

— Це... проспав! — розсміявся. — Хотів зустріти тебе після роботи. Ну й от... Ледь устиг.

— Я...

— Поспішаєш? Знаю. Але... мені треба відігратися. Умова! Той, хто програв, повинен мати шанс... — Замовк, глянув на Любу напружено. — Сьогодні... Коли у тебе закінчуються пари?

Обкрутила руді кучері навколо шиї.

— У мене сьогодні немає пар... Вільний день. У бібліотеку треба...

— Може, о третій? Біля пам'ятника Сковороді.

Рівно о третій Люба вилетіла з Могилянки і побачила коло пам'ятника Макса. До пізнього вечора блукали столичними вулицями, жодного разу не згадали про шахи.

За тиждень уже не розуміли, як раніше жили одне без одного. Зустрічі щодня, схвильовані обійми.

«Як ти? Мені було погано без тебе!» — читала Люба в Максових очах.

«Я думала тільки про тебе, а коли тебе немає поруч — це так мучить», — читав він у її очах.

— Привіт, — натомість всміхалася весело.

Макс обнімав Любу за плечі, і вони йшли, довіряючи маршрути ногам, — байдуже куди, якщо разом. Несподівані сердечні почуття розтривожили голови: може, тому вони все говорили, говорили. Їм так хотілося якомога більше дізнатися одне про одного, звірити думки, здивуватися неймовірному випадку, що звів їх під ранок у порожньому нічному клубі.

Макс байдуже ставився до перемог київського «Динамо», сміявся з Любиного захоплення Ґеварою, він взагалі віддавав перевагу всьому еволюційному, і чим гарячіше Люба обстоювала свої погляди, тим швидше підпадала під вплив спокійної, зваженої логіки Макса: не треба намагатися бути всюди, краще нормально робити свою справу, користь не у хронічній демонстрації своїх намірів, у справах...

— Ти дійшов цього Геніального висновку в Лондоні? — кепкувала з Макса Люба.

— Престижні університети дають не тільки відмінні знання, вони створюють неформальне коло майбутніх лідерів, — пояснював Макс. — Ми закінчили LSE, роз'їхалися по своїх країнах, але тепер у різних куточках світу я маю добрих друзів — розумних, енергійних, впливових хлопців.

— А дівчат?

— І дівчат, — сміявся Макс. — Лондон — неймовірне місто. У ньому розкутими і природними стають усі. Провінційної забитості за місяць позбуваються навіть вихідці з глухої камерунської глибинки чи індонезійські мусульманки.

— Про що ти? — насторожилася. Почервоніла. Із викликом:

— Хіба погано, коли люди залишаються самі собою? Кому це заважає?!

— Коли мені було вісімнадцять, як тобі, я теж вважав світ ворожим і агресивним. Ти подорослішаєш, минеться, — відповів Макс.

Одного літнього дня Люба чекала Макса біля Сковороди, від нудьги спостерігала за пустотливими — забули про образ трагізму — готами. Раптом готи загалдикали, озирнулися, презирливо роздивляючись дорогу іномарку, що зупинилася біля Контрактового дому. Люба й собі глянула: «мазераті»? Так, надто мажорно. Моветон. ...З розкішної автівки вийшов Макс, заспішив до дівчини. Люба остовпіла. Звичайно, вона розуміла, що бідна родина не відішле сина на навчання до Британії, та й сам Макс ніколи не приховував, що його батьки — впливові люди, але ж він говорив про інше: що цікаво будувати життя своїми руками і мізками, що тільки зароблені гроші надають людині відчуття шляхетності і поваги. І... «мазераті»? Макс видавався приголомшеним.

— Сюрприз від матусі, — пояснив іронічно. — Нічого не поробиш, доведеться місяць-два покататися, бо образиться навіки. Батьки живуть іншими поняттями, мені важко пояснити їм багато речей.

— А через місяць-два не образиться? — не втрималася від іронії Люба.

— Любо, є розмови, до яких треба ретельно готуватися, — розсміявся Макс. — Я ще не встиг розібратися з іншим її сюрпризом.

— Яким? Матуся придбала тобі гелікоптер?

— Квартиру, — просто відповів Макс.

...Ось квартира Макса. Неосяжний простір апартаментів, певно, десь обмежується стінами, та Люба не бачить стін. Немолода прислуга нервово висмикує серветку з Любиних рук.

Перейти на страницу:

Похожие книги

Земля
Земля

Михаил Елизаров – автор романов "Библиотекарь" (премия "Русский Букер"), "Pasternak" и "Мультики" (шорт-лист премии "Национальный бестселлер"), сборников рассказов "Ногти" (шорт-лист премии Андрея Белого), "Мы вышли покурить на 17 лет" (приз читательского голосования премии "НОС").Новый роман Михаила Елизарова "Земля" – первое масштабное осмысление "русского танатоса"."Как такового похоронного сленга нет. Есть вульгарный прозекторский жаргон. Там поступившего мотоциклиста глумливо величают «космонавтом», упавшего с высоты – «десантником», «акробатом» или «икаром», утопленника – «водолазом», «ихтиандром», «муму», погибшего в ДТП – «кеглей». Возможно, на каком-то кладбище табличку-времянку на могилу обзовут «лопатой», венок – «кустом», а землекопа – «кротом». Этот роман – история Крота" (Михаил Елизаров).Содержит нецензурную браньВ формате a4.pdf сохранен издательский макет.

Михаил Юрьевич Елизаров

Современная русская и зарубежная проза
Дива
Дива

Действие нового произведения выдающегося мастера русской прозы Сергея Алексеева «Дива» разворачивается в заповедных местах Вологодчины. На медвежьей охоте, организованной для одного европейского короля, внезапно пропадает его дочь-принцесса… А ведь в здешних угодьях есть и деревня колдунов, и болота с нечистой силой…Кто на самом деле причастен к исчезновению принцессы? Куда приведут загадочные повороты сюжета? Сказка смешалась с реальностью, и разобраться, где правда, а где вымысел, сможет только очень искушённый читатель.Смертельно опасные, но забавные перипетии романа и приключения героев захватывают дух. Сюжетные линии книги пронизывает и объединяет центральный образ загадочной и сильной, ласковой и удивительно привлекательной Дивы — русской женщины, о которой мечтает большинство мужчин. Главное её качество — это колдовская сила любви, из-за которой, собственно, и разгорелся весь этот сыр-бор…

Сергей Трофимович Алексеев , Карина Сергеевна Пьянкова , Карина Пьянкова

Любовное фэнтези, любовно-фантастические романы / Проза / Современная русская и зарубежная проза / Самиздат, сетевая литература / Современная проза
Точка опоры
Точка опоры

В книгу включены четвертая часть известной тетралогия М. С. Шагинян «Семья Ульяновых» — «Четыре урока у Ленина» и роман в двух книгах А. Л. Коптелова «Точка опоры» — выдающиеся произведения советской литературы, посвященные жизни и деятельности В. И. Ленина.Два наших современника, два советских писателя - Мариэтта Шагинян и Афанасий Коптелов,- выходцы из разных слоев общества, люди с различным трудовым и житейским опытом, пройдя большой и сложный путь идейно-эстетических исканий, обратились, каждый по-своему, к ленинской теме, посвятив ей свои основные книги. Эта тема, говорила М.Шагинян, "для того, кто однажды прикоснулся к ней, уже не уходит из нашей творческой работы, она становится как бы темой жизни". Замысел создания произведений о Ленине был продиктован для обоих художников самой действительностью. Вокруг шли уже невиданно новые, невиданно сложные социальные процессы. И на решающих рубежах истории открывалась современникам сила, ясность революционной мысли В.И.Ленина, энергия его созидательной деятельности.Афанасий Коптелов - автор нескольких романов, посвященных жизни и деятельности В.И.Ленина. Пафос романа "Точка опоры" - в изображении страстной, непримиримой борьбы Владимира Ильича Ленина за создание марксистской партии в России. Писатель с подлинно исследовательской глубиной изучил события, факты, письма, документы, связанные с биографией В.И.Ленина, его революционной деятельностью, и создал яркий образ великого вождя революции, продолжателя учения К.Маркса в новых исторических условиях. В романе убедительно и ярко показаны не только организующая роль В.И.Ленина в подготовке издания "Искры", не только его неустанные заботы о связи редакции с русским рабочим движением, но и работа Владимира Ильича над статьями для "Искры", над проектом Программы партии, над книгой "Что делать?".

Афанасий Лазаревич Коптелов , Виль Владимирович Липатов , Рустам Карапетьян , Кэти Тайерс , Иван Чебан , Дмитрий Громов

Проза / Советская классическая проза / Современная русская и зарубежная проза / Фантастика / Современная проза / Cтихи, поэзия