Читаем РАЙ.центр полностью

— Може, підемо пошукаємо? — запропонувала Люба, коли по Костянтинівській проїхав перший трамвай.

— Сам піду, — Макар їй. Прикрив біляве волосся бейсболкою: вовняна шапка не повернулася разом із Гоциком.

Тільки й устиг, що на веранду вискочити. Гоц! А верандою Гоцик суне. Сяє. Важкі пакети руки відтягують.

— Їсти хочеш?

— Де тебе носило, придурку?! Ми всю ніч не спали. — Макар перш за все скористався тим, що у Гоцика були руки зайняті. Шапку з його маківки стягнув. Поверх бейсболки собі на голову натяг.

А Гоцик сміється:

— Я теж всю ніч працював, як папа Карло. Пішли, Макаре... Зараз будемо їсти, аж поки не луснемо.

На веранду Люба вискочила.

— Гоцику! — повисла йому на шиї.

А Гоцик знай сміється:

— Чуєте? Я у партію вступив.

— У яку? — не здивувався Макар.

Гоцик плечима знизав.

— У партію бабла... Першу партію свого бабла майже всю розтринькав на хавку.


Того дня у виші не пішли. Розтрощили Гоцикові пакети з харчем просто на килимку посеред кімнатки: ковбасу червоною ікрою заїдали, пивом запивали, чорний шоколад на потім відклали. На голодний шлунок — мріяти б. А понаїдалися... Закурили.

— За ніч зробив політичну кар'єру, — вихвалявся Гоцик. — Розказую... Її звати Марта. Прикольне ім'я. Подумки я назвав її Мартазаврою.

— Чому? — спитала Люба.

— Ну... По-перше, стара та давня, як динозавр. По-друге... Розляглася на мені — ворухнутися не міг. Ще й вимагала, аби я їй потилицю чухав. Уявляєте? У неї такий сексуальний пунктик. Люди, я просто очманів! Але це — нічого. Мені з нею у концерти не ходити. І психіка у мене міцна, як сто горіхів, — витримаю. Секс — це природно. Правда? Тим більш з такими бонусами.

— Якими? — зацікавився Макар.

— Мартазавра — помічниця якогось крутого дядьки-парламентаря. Відповідає за агітацію в Києві. Учора до вечора допомагав їй гроші по точках розвозити. За це отримав... — Гоцик замовк, усміхнувся. — Триста баксів. Секс з Мартазаврою. І вкрав двісті баксів з мішка.

— З якого мішка? — не зрозуміла Люба.

— Гроші ж у мішку були. Мішок грошей. Уперше бачив... — Гоцик одним ковтком спорожнив пляшку пива. — Це не кінець, друзі. Поки я Мартазавру маю, матиму й усе інше. — Глянув на Макара з Любою. Плечима знизав. — Що? Мав закріпити успіх. Конкуренти не сплять.

— Гоцику, це огидно, — скривилася Люба.

— Не огидніше, ніж голодувати, — відрізав Гоцик.

Та за три тижні обов'язковий секс упереміж із політичними балачками так виснажив філолога, що він не придумав нічого кращого, ніж заявити коханці, що його політичні уподобання більше не дозволяють йому сіяти своє сім'я на ворожій території навіть за умов пристойного гонорару.

— У тебе є політичні уподобання? — здивувався Макар, коли Гоцик повернувся на Костянтинівську із червоною од ляпасу щокою і з гордістю заявив, що готовий знову позичити у Макара вовняну шапку, а у Люби шарф, щоби пошукати приробіток поза політикою.

— Мусив брехати, — потер щоку Гоцик.

— Людей без політичних уподобань не буває, — докинула Люба, бо вивчала соціологію в Могилянці і за слова відповідала.

— Справді? — засмутився Гоцик. — От біда... — Запропонував: — Наша печера буде територією без політики. Без географії. І без економіки.

— Він анархіст, суб'єктивіст, екзистенціаліст і взагалі — голота! — сказала Люба Макару, спостерігаючи, як Гоцик моститься спати на килимі посеред кімнатки.

— Здається, я його люблю, — Макар їй.

— Я теж, — погодилася Люба.

— Хоч обожнюйте! — кинув їм виснажений Мартазаврою Гоцик. — Але тут політики не буде. Ця дурна політика зіпсувала мені головну природну радість, крім поїсти.

— Так виходить, що за радість треба боротися, — перебила Люба Гоцикове намагання заснути.

— А я не проти! — завівся той. — Думаєш, лише ти приїхала до Києва, щоб вирватися з країв, де сіре — не модна тенденція, а стиль життя? Ні, люди, я скніти не збираюся. Отримаю диплом, знайду грошовиту роботу, заберу маму з Португалії і розводитиму коней. А що? Я люблю коней. І теє... бруківку на Андріївському заприсяглися підрівняти. Купа справ.

— Та ви що — сліпі? Чи геть дурні?! — Макар аж почервонів од прикрощів. — Отямтеся. Нічого нам тут не світить. Я закінчу універ і поїду.

— Додому?

— З України.

— А тут хто лишиться?

— Ті, кому на Україну начхати, — Макар люто.

— А тобі не начхати? — Люба.

— Не начхати. Наша влада — одна величезна вонюча Мартазавра. Притисла нас своєю масою і дрючить з ранку до ночі без передиху. А за те, що ми не хочемо, щоб нас дрючили, дрючить із подвійною завзятістю. Я — проти. Я поїду. Які можуть бути перспективи, якщо ти стоїш раком і підставляєш зад?

— Ми не підставляємо зад! — наївно зауважила Люба, бо вивчала соціологію в Могилянці за розумними книжками. Власний досвід згадала. — Ми підкладаємо голки під їхні зади.

— Любо, Любо... — зітхнув Макар. — Дитя мрій... Думаєш, твоя колишня хазяйка після голкотерапії подобрішала? — Замовк. — Знаєш, хто проклинає тебе зараз найсильніше? Нова служниця.

Люба замислилася. Вмостилася на килимі поруч із Гоциком.

— Ну, щось же треба робити... Ми ж для чогось народилися саме на цій землі.

Макар всміхнувся. Вмостився на килимі поруч із Гоциком з іншого боку.

Перейти на страницу:

Похожие книги

Земля
Земля

Михаил Елизаров – автор романов "Библиотекарь" (премия "Русский Букер"), "Pasternak" и "Мультики" (шорт-лист премии "Национальный бестселлер"), сборников рассказов "Ногти" (шорт-лист премии Андрея Белого), "Мы вышли покурить на 17 лет" (приз читательского голосования премии "НОС").Новый роман Михаила Елизарова "Земля" – первое масштабное осмысление "русского танатоса"."Как такового похоронного сленга нет. Есть вульгарный прозекторский жаргон. Там поступившего мотоциклиста глумливо величают «космонавтом», упавшего с высоты – «десантником», «акробатом» или «икаром», утопленника – «водолазом», «ихтиандром», «муму», погибшего в ДТП – «кеглей». Возможно, на каком-то кладбище табличку-времянку на могилу обзовут «лопатой», венок – «кустом», а землекопа – «кротом». Этот роман – история Крота" (Михаил Елизаров).Содержит нецензурную браньВ формате a4.pdf сохранен издательский макет.

Михаил Юрьевич Елизаров

Современная русская и зарубежная проза
Дива
Дива

Действие нового произведения выдающегося мастера русской прозы Сергея Алексеева «Дива» разворачивается в заповедных местах Вологодчины. На медвежьей охоте, организованной для одного европейского короля, внезапно пропадает его дочь-принцесса… А ведь в здешних угодьях есть и деревня колдунов, и болота с нечистой силой…Кто на самом деле причастен к исчезновению принцессы? Куда приведут загадочные повороты сюжета? Сказка смешалась с реальностью, и разобраться, где правда, а где вымысел, сможет только очень искушённый читатель.Смертельно опасные, но забавные перипетии романа и приключения героев захватывают дух. Сюжетные линии книги пронизывает и объединяет центральный образ загадочной и сильной, ласковой и удивительно привлекательной Дивы — русской женщины, о которой мечтает большинство мужчин. Главное её качество — это колдовская сила любви, из-за которой, собственно, и разгорелся весь этот сыр-бор…

Сергей Трофимович Алексеев , Карина Сергеевна Пьянкова , Карина Пьянкова

Любовное фэнтези, любовно-фантастические романы / Проза / Современная русская и зарубежная проза / Самиздат, сетевая литература / Современная проза
Точка опоры
Точка опоры

В книгу включены четвертая часть известной тетралогия М. С. Шагинян «Семья Ульяновых» — «Четыре урока у Ленина» и роман в двух книгах А. Л. Коптелова «Точка опоры» — выдающиеся произведения советской литературы, посвященные жизни и деятельности В. И. Ленина.Два наших современника, два советских писателя - Мариэтта Шагинян и Афанасий Коптелов,- выходцы из разных слоев общества, люди с различным трудовым и житейским опытом, пройдя большой и сложный путь идейно-эстетических исканий, обратились, каждый по-своему, к ленинской теме, посвятив ей свои основные книги. Эта тема, говорила М.Шагинян, "для того, кто однажды прикоснулся к ней, уже не уходит из нашей творческой работы, она становится как бы темой жизни". Замысел создания произведений о Ленине был продиктован для обоих художников самой действительностью. Вокруг шли уже невиданно новые, невиданно сложные социальные процессы. И на решающих рубежах истории открывалась современникам сила, ясность революционной мысли В.И.Ленина, энергия его созидательной деятельности.Афанасий Коптелов - автор нескольких романов, посвященных жизни и деятельности В.И.Ленина. Пафос романа "Точка опоры" - в изображении страстной, непримиримой борьбы Владимира Ильича Ленина за создание марксистской партии в России. Писатель с подлинно исследовательской глубиной изучил события, факты, письма, документы, связанные с биографией В.И.Ленина, его революционной деятельностью, и создал яркий образ великого вождя революции, продолжателя учения К.Маркса в новых исторических условиях. В романе убедительно и ярко показаны не только организующая роль В.И.Ленина в подготовке издания "Искры", не только его неустанные заботы о связи редакции с русским рабочим движением, но и работа Владимира Ильича над статьями для "Искры", над проектом Программы партии, над книгой "Что делать?".

Афанасий Лазаревич Коптелов , Виль Владимирович Липатов , Рустам Карапетьян , Кэти Тайерс , Иван Чебан , Дмитрий Громов

Проза / Советская классическая проза / Современная русская и зарубежная проза / Фантастика / Современная проза / Cтихи, поэзия