Читаем Процес полностью

Такими й подібними до них сподіваннями К. живився, правда, не щодня, загалом він іще зберігав ясність розуму й пильність, боявся недобачити якихось труднощів або проминути їх, проте іноді — здебільшого в стані цілковитого виснаження ввечері після роботи — його охоплювала тривога з приводу найнезначніших, а проте неоднозначних денних подій. Звичайно К. лягав тоді на канапу в своєму кабінеті — він уже не міг вийти з кабінету, не спочивши години на канапі, — і подумки перебирав усі свої спостереження. К. не обмежувався тільки людьми, пов’язаними з правосуддям, у напівдрімоті вони змішувались усі, він тоді забував про велику роботу правосуддя, йому ввижалося, ніби він єдиний звинувачений, а решта людей метушаться як службовці та юристи в коридорах будинку правосуддя, навіть найтупіші опустили підборіддя на груди, понадимали губи, повтуплювались очима в простір і міркували, усвідомлюючи весь тягар відпові­дальності. К. завжди натрапляв на купку людей, що тримались одним гуртом, то були пожильці фрау Ґрубах, вони стояли голова до голови, пороззявлявши роти, неначе хор оскаржувачів. Серед них було й чимало незнайомих, бо К. уже давно й нітрохи не цікавився справами пансіону. Через тих незнайомих К. бентежився, не наважуючись підійти ближче до групи, але іноді йому таки доводилось підходити, коли він шукав там панну Бюрстнер. Скажімо, він швиденько проходив повз групу і зненацька його спиня­ли своїм блиском чиїсь цілковито чужі очі. Панни Бюрст­нер він тоді не знаходив, але коли, щоб уникнути помилки, дивився ще раз, бачив її якраз посередині групи, панна обіймала двох чоловіків, які стояли обабіч неї. Така картина майже не справляла на К. жодного враження, надто тому, що була йому не нова, зберігшись як незнищенний спогад про фотографію на пляжі, яку він колись бачив у кімнаті панни Бюрстнер. Ця картина завжди проганяла К. від групи, і навіть якщо він потім іще не раз повертався до неї, то пробігав квапливим кроком уздовж і впоперек увесь будинок правосуддя. Він дуже добре орієн­тувався там в усіх приміщеннях, забуті коридори, що їх він ніколи не бачив, видавалися наче рідні, К. почувавсь як удома. Окремі подробиці з прикрою виразністю вкарбувалися йому в пам’ять, наприклад, у вестибюлі гуляв один іноземець, вбраний, наче тореадор, стан — мов вирізьблений, його коротенький, тісно прилеглий до тіла одяг складався з жовтуватих мережив, плетених грубою ниткою, і К., ні на мить не припиняючи прогулянки, невпинно чудувався цьому чоловікові. К., згорбившись, проминав його і вирячував з дива очі. Він знав усі візерунки мережив, кожну бездоганну облямівку, кожен помах одягу і таки не міг надивитись на них удосталь. Чи, радше, давно вже надивився, або, як бути точним, ніколи не мав навіть наміру дивитись, але та одяганка несамохіть вбирала його очі. «Які там маскаради за кордоном!» — думав К. і ще ширше вибалушував очі. Потім він ішов за тим чоловіком, аж поки перевертавсь на канапі й притискався обличчям до шкіри.

Звідси закреслене

К. лежав отак дуже довго і тільки тоді відпочивав по-справжньому. Щоправда, він міркував і тепер, але в пітьмі, йому вже ніхто не заважав. Найбільше він любив думати про Тітореллі. Тітореллі сидить на стільці, а К. став перед ним навколішки, гладить йому руку і якомога облещує його. Тітореллі знає, чого хоче К., але вдає, наче нічого не знає, і тим самим трохи мучить його. Натомість К. знає, що він зрештою доб’ється геть усього, бо Тітореллі легкодумний чоловік, чию прихильність здобути вкрай неважко, в нього нема справжнього почуття обов’язку, і тому незбагненно, як могло правосуддя зв’язатись із таким чоловіком. К. відчуває: якщо десь і можна пробитись, то тільки тут. Його не бентежить безсоромний сміх Тітореллі, коли той, задираючи голову, регоче чогось до стін, він наполягає на своєму проханні, і його руки вже піднімаються, пестячи Тітореллі обличчя. К. не дуже й старається, його рухи радше недбалі, він певен свого успіху і лише задля втіхи виявляє таку неквапливість. От як, виходить, просто перехитрувати правосуддя! Немов корячись природному законові, Тітореллі нарешті нахиляється до нього і повільно приязно заплющує очі, показуючи, що вже ладен виконати прохання, бере руку К. і міцно тисне її.