Читаем Процес полностью

— Отже, ви ще нічого про них не чули, — виснував купець. — Певне, нема такого звинуваченого, хто, почувши про великих адвокатів, не мріяв би про них якийсь час. Але ви краще не дозволяйте собі спокуситися примарною надією. Хто ті великі адвокати, я не знаю, а потрапити до них — річ неможлива. Я не знаю жодного випадку, про який можна було б з певністю сказати, що тут до розгляду справи втручались і вони. Інколи вони когось захищають, але, хоч як намагайся, з власної волі до них не доступишся, вони захищають тільки того, кого хочуть. Але справа, до якої вони беруться, має, звичайно, пройти всі нижчі щаблі правосуддя. А зрештою, набагато краще зовсім не думати про них, бо й так доводиться розмовляти з різними адвокатами, а їхні поради та допомога, як я сам пересвідчився, такі огидні й безвартісні, що найліпше просто спекатися їх, лягти вдома в ліжко і вже ніколи про них не чути. Але, природно, це було б найбільшою дурницею, бо й у ліжку ти недовго матимеш спокій.

— Отже, ви не думали тоді про великих адвокатів? — запитав К.

— Думав, але дуже недовго, — знову засміявся купець, — хоча, на жаль, цілковито забути про них не можна, надто вночі тебе обсідають думки про них. А тоді я прагнув блискавичних успіхів, через те й удався до адвокатської дрібноти.

— Як ви тут миленько сидите! — вигукнула Лені і з тарілкою в руках зупинилась у дверях. Чоловіки й справді сиділи поруч, при найменшому порусі вони б ударились головами, а купець, дарма що невисокого зросту, ще й згорбився, примусивши скорчитись і К., бо інакше той би не чув нічого.

— Ще хвилиночку! — наче відганяючи Лені, крикнув К. і нетерпляче шарпнув рукою, яка ще й досі лежала на купцевій руці.

— Він хоче, щоб я розповів йому про свій процес, — сказав купець Лені.

— Ну ж розповідай, розповідай, — заохотила Лені. До купця вона зверталася ласкаво, а водночас і трохи зверхньо, К. те не подобалось; як він щойно довідався, цей чоловічок таки чогось вартий, він має принаймні досвід і вміє розповісти про нього. К. невдоволено дививсь, як Лені забрала в купця свічку, — він і досі цупко тримав її, — фартухом витерла йому руку, а потім, присівши, стала зішкрябувати віск, який позаляпував йому штани.

— Ви хотіли розповісти мені про адвокатську дрібноту, — нагадав К. і відсунув, нічого більше не кажучи, руку Лені.

— Чого тобі треба? — здивувалась Лені і легенько вдарила К. рукою, знову взявшись до своєї роботи.

— Атож, про адвокатиків, — обізвався купець і замислено потер рукою чоло.

К. прагнув допомогти йому й нагадав знову:

— Ви хотіли мати негайний успіх і пішли до адвокат­ської дрібноти.

— Правильно, — підтвердив купець, але мовчав і далі. «Він, певне, не хоче говорити перед Лені», — подумав К. і, притлумивши власну нетерплячку миттю почути дальшу оповідь, більше не насідав на співрозмовника.

— Ти доповіла про мене? — запитав К. Лені.

— Звичайно, — відповіла дівчина, — він уже чекає. Лиши тепер Блока, з ним можна поговорити й потім, він зостанеться тут. — К. іще вагався.

— Ви залишитесь тут? — запитав К. купця, прагнучи, щоб той відповів сам, а не Лені говорила замість нього, неначе його й на кухні не було, К. сьогодні весь вечір тамував гнів на Лені. І йому знову відповіла тільки Лені:

— Він часто тут спить.

— Спить тут? — не вірячи, загорлав К., він гадав, що купець лише зачекає його тут, поки він швиденько поговорить з адвокатом, а потім вони вийдуть разом і докладно й без перешкод доведуть до кінця свою розмову.

— Так, — мовила Лені, — бо, Йозефе, не кожного, як тебе, пускають до адвоката будь-якої години. Ти, здається, зовсім не дивуєшся, що адвокат незважаючи на хворобу приймає тебе об одинадцятій годині вечора. Ти береш те, що роблять для тебе друзі, як щось зрозуміле само собою. Що ж, твої друзі, або принаймні я, роблять це залюбки. Я не хочу жодних інших подяк і вони мені й непотрібні, поки ти кохаєш мене.

«Хіба я кохаю тебе, — подумав К. першої миті, але потім йому мов ударило в голову: — Що ж, я кохаю тебе». А проте сказав, відкинувши все інше:

— Приймає, бо я його клієнт. Якби для цього мені навіть була потрібна ще чиясь допомога, невже б я мусив щокроку водночас і жебрати, і дякувати?

— Який він сьогодні нехороший, — поскаржилася Лені купцеві. — «Тепер уже я відсутній», — подумав К. і навіть розгнівався на купця, коли той, набравшись нечемності від Лені, проказав:

— Адвокат приймає його ще й з інших причин. Його випадок набагато цікавіший за мій. Крім того, його процес тільки-но починається, тож, мабуть, ще не дуже заплутаний, і тому адвокат охоче працює з ним. Згодом усе буде по-іншому.