Читаем Поклик племені полностью

Між такими несхожими речами, як літературний романтизм, монаші ордени і містицизм, деякі анархічні течії, соціал-демократія, ринкова економіка і ліберальна філософія, попри їхні величезні розходження, виявляється, існує зв’язок, бо ідея свободи є для них спільною. Але не треба думати, що в політичній сфері лише демократичні системи втілюють її в життя. Ісая Берлін показує, що, хоч яким парадоксальним це здається, деякі диктатури, які нехтують справедливістю, погоджуються з нею і, принаймні частково, застосовуються на практиці. Ми в Латинській Америці це знаємо, як знали іспанці в останні роки правління Франко. Деякі праві диктатури, які особливо наголошують на економічних свободах, попри беззаконня і злочини, які чинять, як-от диктатура Піночета в Чилі, зазвичай гарантують своїм громадянам ширші рамки «негативної» свободи, ніж соціалістичні чи близькі до соціалізму демократії, як-от сучасні Куба і Венесуела.

Якщо «негативна» свобода передусім хоче обмежити владу, то «позитивна» хоче заволодіти нею, здійснювати її. Ця ідея є більше суспільною, ніж індивідуальною, бо опирається на думку (дуже справедливу), що наявна в кожного індивіда можливість вирішувати свою долю значною мірою залежить від соціальних умов, які є поза його волею. Як неписьменний може насолоджуватися свободою преси? Для чого свобода пересування тому, хто живе в бідності? І хіба свобода праці означає для власника підприємства те саме, що й для безробітного? Якщо «негативна» свобода головним чином бере до уваги той факт, що індивіди є різними, «позитивна» передусім зважає на те, що в них є схожого. На відміну від першої, для якої свобода краще захищена, більше толеруються окремі варіанти і випадки, друга вважає, що більше свободи в соціальному плані є тоді, коли в суспільстві в цілому проявляється менше відмінностей, коли спільнота більш однорідна.

Усі тоталітарні, цільові ідеології та вірування, переконані, що існує єдина і кінцева мета для даного колективу — нації, раси, класу чи всього людства, — поділяють «позитивну» концепцію свободи. Від неї походить маса користі для людей, і завдяки їй існує суспільна свідомість: знати, що економічна, соціальна, культурна нерівності є поправним злом і можуть та мусять бути подолані. Поняття людської солідарності, суспільної відповідальності та ідея справедливості збагатилися і поширилися завдяки «позитивній» концепції свободи, яка прислужилась також для того, щоб стримати чи ліквідувати такі несправедливості, як рабство, расизм, кріпацтво і дискримінація.

Але ця концепція свободи породила відповідні їй несправедливості. Як генерал Піночет і генерал Франко (в роки розвитку) могли говорити про «негативну» свободу з певною обґрунтованістю, так і Гітлер, Сталін і брати Кастро могли, не надто перебільшуючи, говорити, що їхні режими встановлюють справжню («позитивну») свободу в своїх володіннях. Усі соціальні утопії: праві чи ліві, релігійні чи світські, опираються на «позитивне» поняття свободи. Вони виходять з переконання, що в кожній людині, крім окремого й відмінного індивіда, є щось важливіше — ідентичне суспільне «я», що прагне реалізувати колективний, солідарний ідеал, який стане реальністю у визначеному майбутньому і якому мусить бути принесене в жертву все, що йому заважає і перешкоджає. Наприклад, ті конкретні обставини, що становлять загрозу для суспільної гармонії та однорідності. Тому в ім’я цієї «позитивної» свободи — того майбутнього утопічного суспільства, переможної обраної раси, суспільства без класів і без держави чи міста вічних щасливців — розв’язувалися найжорстокіші війни, засновувались концентраційні табори, було знищено мільйони людей, насаджувались задушливі системи і знищувались усі форми інакомислення та критики.

Ці поняття свободи є супротивні одне одному, спростовують одне одного, але немає сенсу намагатися доводити, що одне є істинним, а інше — хибним, бо, хоча обидва послуговуються одним і тим самим словом, йдеться про різні речі. Це один із випадків «суперечливих істин» чи «несумісних цілей», з якими, на думку Ісаї Берліна, стикається людська природа. Теоретично можна зібрати масу аргументів на користь тієї чи іншої концепції свободи, які будуть однаково переконливими чи спростовними. На практиці — в суспільному житті, в історії — ідеально намагатися добитися згоди між двома свободами. Суспільства, які виявилися спроможними досягти компромісу між обома формами свободи, досягли більш гідних і справедливих рівнів життя (чи менш негідних і несправедливих). Але ця згода є чимось дуже важким і завжди буде ненадійною, бо, як каже Берлін, «негативна» і «позитивна» свободи — не дві інтерпретації однієї концепції, а щось більше: це два глибоко дивергентні й несумісні підходи до цілей людського життя.

У золотій клітці