Читаем Поклик племені полностью

Основна комерційна діяльність відбувається між містом і селом і полягає в обміні сировинних товарів на промислові. Місто отримує від села все своє багатство і провізію. Якби інституції не притлумили природні схильності людей, міста росли би лише доти, доки їх могла прогодувати сільськогосподарська продукція з території, де вони були розташовані. Первинним призначенням людини був обробіток землі. Але стосунки між власниками і колонами чи орендарями, які платять за оренду землі та її обробіток, переінакшили цю реальність. В орендарів відсутні стимули інвестувати в поліпшення, і через це сільське господарство не прогресує. Сміт критикує «право первородства», яке, сприяючи старшому з дітей, шкодить іншим, і засуджує рабську працю як з моральних, так і з економічних причин, бо це найбільш непродуктивна праця, оскільки раби не мають жодного стимулу старатися.

«Багатство народів» пов’язує народження європейських міст з торгівлею. Точніше — з торговцями. «Лорди» Англії ними гордували, бо так само, як «сеньйори» в Іспанії і Франції, вважали торгівлю недостойним заняттям. Королі дозволили створення міст через свій антагонізм із «лордами» і для того, щоб отримувати від торговців податки. Завдяки містам зросла місцева і закордонна торгівля і зародилися мануфактури, які зміцнили міста. Однак село і далі залишалося великим постачальником сировинних матеріалів для фабрик.

Торгівля і фабрики доклалися до розвитку села, створивши ринки для сільськогосподарської продукції. Сміт наводить цікаві відмінності між відважним торговцем, якого його професія спонукає не боятися ризику, і несміливим землевласником, який довго вагається перед тим, як вкласти гроші. Через це торговець є справжнім піонером прогресу.

Торгівля і фабрика поступово запровадили в суспільстві порядок і добре урядування. Сміт різко критикує землевласників за їхнє ставлення до орендарів і те, як вони витрачають гроші на розкішні витребеньки — на відміну від торговців і підприємців, які інвестують у нові проекти, спонукувані конкуренцією. Натомість землевласник виявляє тенденцію перетворитись на рантьє.

Зростання міст спричиняє зростання середнього класу у зв’язку з торгівлею і промисловим виробництвом, а із цим — зростання цивілізації, тобто свободи і законності. Цей процес перетворює суспільство: торгівля і промислове виробництво стають основним джерелом багатства і впливають на модернізацію сільського господарства та зникнення феодального землевласника.

Природно, що в такому розлогому есеї є суперечності. Адам Сміт — прихильник вільної торгівлі, однак схвалює накладання мит і заборон, якщо є впевненість, що це приведе до збільшення робочих місць, чи якщо абсолютна свобода імпорту загрожує розорити підприємців і фабрикантів, не здатних конкурувати з імпортними товарами. Через декілька сторінок ця теза спростовується, оскільки Сміт доводить, що свобода зовнішньої торгівлі — ефективніша і вигідніша для країн попри те, що націоналістичні упередження обстоюють протилежне. Хибною є думка, що країні вигідно, аби її сусіди були бідними: це є так лише в разі війни з ними. З комерційної точки зору, мати багатих сусідів означає мати процвітаючі ринки для власного експорту.

Далі з’являється несподіване і цікаве спостереження, згідно з яким більше п’яниць у тих країнах, які не є великими виробниками алкогольних напоїв. Він наводить приклад Іспанії, Італії та Франції, відомих виробників вина, де, як запевняє він, алкоголізм є менш поширеним, ніж у центрі чи на сході Європи. Не менш дивовижним є твердження, що будь-який податок, який через свою мізерність не викликає інтересу в контрабандистів, не дає великих комерційних результатів.

Розділи, присвячені колоніям, мають надзвичайну вагу. Починаються вони з історичного викладу: колонії були природною експансією населення у Греції, а згодом у Римі, доки іспанці та португальці, заохочені пригодами Марко Поло в Азії, не кинулись шукати золото у Вест-Індії. Колумб прибуває у Санто-Домінґо і думає, що прибув у Ціпанґо Марко Поло. На думку Адама Сміта, людська ненаситність, пожадливість до золота, пояснює решту відкриттів і завоювання обох Америк — Південної і Північної. Але, додає він, цей пошук золотих та срібних копалень провалився, бо жоден із цих металів так і не компенсував інвестицій, яких вимагав їхній видобуток. Навіть напрочуд багаті копальні Перу (він має на увазі копальні Потосі) не збагатили іспанську корону.