Читаем Поклик племені полностью

Деякі слова є ключовими для розуміння цієї книжки — симпатія (у сенсі емпатія), уява, належне, безсторонній спостерігач, а також запитання, на яке це об’ємне дослідження шукає відповідь: чим зумовлене те, що людське суспільство існує, залишається стабільним і з часом прогресує замість того, аби розпастися через суперництво, протилежні інтереси та егоїстичні інстинкти та пристрасті людей? Що робить можливим соціалізацію, той клей, завдяки якому суспільство тримається вкупі попри різнорідність людей і характерів, які його утворюють?

Люди знайомляться через уяву і природне відчуття симпатії до іншої людини, яке зближує одного індивіда з іншим, чого б ніколи не сталося, якби людськими діями керував лише розум. Це почуття симпатії та уява притягують незнайомих людей і встановлюють між ними зв’язок, який ламає недовіру і створює взаємну солідарність. Бачення людини і суспільства, яке передає ця книжка, є позитивним і оптимістичним, бо Адам Сміт думає, що попри всі ті жахіття, які чиняться, доброта — тобто моральні почуття — переважає над ницістю. Гарний приклад цієї вродженої моральності, яка є характерною для більшості людей, з’являється на останніх сторінках книжки: «Сказати комусь, що він дурисвіт, є найсмертельнішою образою [...] Людина, якій би випало нещастя думати, що ніхто не повірить жодному сказаному нею слову, почувалась би парією в людському суспільстві, її б лякала сама лише ідея інтегруватися в нього чи з’являтись у ньому, гадаю, вона майже напевно померла би з відчаю» (с. 587). Багато що змінилося за ті сторіччя, які минули, відколи Адам Сміт написав ці рядки, і з моральної точки зору, люди нашої епохи змінилися на гірше, бо в наші дні важко уявити, що багато людей здатні померти, злякавшись думки, що їхні ближні вважатимуть їх брехунами. Проте той, хто написав це, аж ніяк не грішив наївністю: його аналіз моральної поведінки є дуже точним і складним і завжди ґрунтується на переконанні, що навіть за найгірших обставин порядність бере гору над непорядністю: «Природа, коли створила людину для суспільства, наділила її самобутнім бажанням тішити собі подібних і справжньою нехіттю їх ображати. Вона навчила її відчувати задоволення, коли її сприймають позитивно, і страждати, коли її сприймають негативно» (с. 236).

Ще одним ключовим словом у цій книжці є «належне» — не в сенсі власності, а в сенсі адекватної, правильної і обачної — належної — позиції у стосунках індивіда з рештою людей.

Цікава, мінлива, неоднозначна і прониклива книжка, почасти схожа на порадник з добрих манер, а інколи — на психологічний аналіз почуттів та емоцій, які відчуває людина до ближнього, а іноді — на підручник з психології. Насправді йдеться про дослідження людських стосунків і того, як вони дають змогу суспільству функціонувати і в його лоні виникати низовій солідарності, яка стоїть на заваді його дезінтеграції і зникненню. А також — про моральне чуття, яке дозволяє нам відрізняти добре від поганого, підроблене від справжнього, правдиве від фальшивого. То був перший том Адама Сміта, покликаний створити оту «науку про людину», якою він займатиметься решту свого життя і яку так і не завершить.

Реакції та лінії поведінки, що їх описує книжка, враховують бідність і багатство, суспільні упередження, позиції індивідів у суспільстві, але загалом вона зосереджується на звичайних громадянах, які являють собою норму. Зазвичай вона швидко проминає тих, хто від неї відхиляється і порушує (отих людей-монстрів, які так приваблювали Жоржа Батая). Тому суспільство, описане в «Теорії моральних почуттів», подекуди здається нам дещо ідеалізованим через його взірцевість і правильність. Бо в житті є не лише нормальні люди, є також анормальні і виняткові. Але було це зумовлене не лише тим, як Адам Сміт бачив суспільство, а передусім тим, яким він був. Хоча свідчень про його особу маємо небагато, ті, що є, в один голос стверджують, що був то не лише інтелектуал найвищої проби, але й добрий чоловік: добропорядний, чесний, простий, аскетичний, надзвичайно ввічливий, який вкрай рідко бував у кепському настрої і чиє життя було віддане науковому дослідженню. Він дивував усіх своєю звичкою поринати в роздуми і за будь-яких обставин відключатися від того, що його оточувало. Один із його друзів із Обраного товариства, з якими він зазвичай зустрічався в тавернах Единбурга, розповідає, як зненацька, у розпал дискусії на юридичні чи філософські теми, всі помічали, що Адам Сміт відсутній: він сидів, втупивши очі у порожнечу, щось тихо бурмотів собі під ніс, занурений у власний світ, далекий від усього, що його оточувало.